M&M (Marketing and Management)

 

13.1. Зміст, принципи і особливості планування та організації кормовиробнитцва.

13.2. Планування виробництва та використання кормів. Кормовий баланс.

13.3. Організація польового лукопасовищного кормовиробництва.

13.4. Організація зеленого конвеєра.

 

13.1. Зміст, принципи і особливості планування та організації кормовиробнитцва

Розвиток тваринництва визначається рівнем виробництва і використання кормів. Саме від нього залежать кількість поголів’я тварин на підприємстві, його продуктивність і валове виробництво продукції.

Кормова база - це склад, кількість та якість кормів, система виробництва й використання їх. Це складна галузь, яка займається вирощуванням багатьох різних за біологією, технологією та організацією виробництва видів кормів. Залежно від грунтово-кліматичних умов і спеціалізації тваринництва кожне підприємство має свою структуру кормової бази.

Корми надходять від власного виробництва та зі сторони. Власні корми можуть бути польового і лукопасовищного виробництва, що об’єднується системою кормовиробництва. Система кормовиробництва - це раціональне співвідношення зоотехнічних, агрономічних та організаційно-економічних вимог при виробництві кормів, мета якого - забезпечити потреби тваринництва якнайбільшою кількістю високоякісних і дешевих кормів.

Для тваринництва виробляють і використовують багато видів кормів, які мають різну поживність, якість тощо. Тому їх об’єднують у споріднені групи: концентровані, грубі, соковиті, зелені, мінеральні і азотні, тваринного походження.

Головним джерелом виробництва кормів у сільських господарствах є кормова площа, яка включає посіви зернофуражних кормових культур та природні сіножаті і пасовища.

При науковій організації кормової бази слід враховувати:

• зоотехнічну сторону кормової бази - склад і якість кормів;
• агрономічну, що стосується питань агротехніки зернофуражних і кормових культур, розміщення їх у сівозмінах, підвищення врожайності, а також підвищення продуктивності природних сіножатей і пасовищ;
• організаційно-економічну, що включає розрахунки і планування потреби в кормах та посівних площ зернофуражних і кормових культур; розроблення заходів щодо інтенсифікації кормовиробництва та здешевлення кормів;
• вибір найбільш вигідних видів кормів та встановлення ефективних типів і норм годівлі тварин; організацію зберігання, підготовки і роздавання кормів.
  

При цьому дотримуються таких принципів:

• відповідність структури кормової бази спеціалізації тваринництва, врахування фізіологічних, вимог тварин до раціонів і окремих видів кормів, їхньої якості;
• чіткий взаємозв’язок обсягу виробництва кормів відповідних видів із поголів’ям тварин (забезпечення рівномірної та безперебійної годівлі худоби, зростання темпів виробництва кормів порівняно із збільшенням кількості поголів’я);
• відповідність системи кормовиробництва природно-економічним умовам підприємства;
• ефективне використання землі (поєднання і раціональне ведення польового та лукопасовищного кормовиробництва,
  збільшення виробництва, кормів за рахунок підвищення рівня інтенсивності);
• висока економічна ефективність кормової бази (вирощування таких кормових культур, які забезпечували б високий вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га при низьких затратах праці та собівартості);
• незалежність обсягу виробництва, кормів від кліматичних умов завдяки меліоративним заходам та створенню страхових фондів кормів;
  раціональне розміщення кормовиробництва по території підприємства, відповідність його внутрішньогосподарській спеціалізації й розміщенню тваринництва;
• високий рівень механізації виробництва та приготування кормів, впровадження інтенсивної систем вирощування кормових культур і використання кормів;
• плановість виробництва та використання кормів.
  

На кожному сільськогосподарському підприємстві необхідно впроваджувати раціональний тип кормовиробництва, який визначаються природними та економічними умовами підприємства. Від типу кормо виробництва залежить також система тваринництва (стійлова, стійлово-пасовищна або пасовищна).

Раціональний тип кормовиробництва - це система виробництва певного обсягу й структура найдешевших кормів, які забезпечують повноцінну годівлю.

Система кормовиробництва. З різними зональними природно- економічними умовами нашої країни проблему організації кормової бази неможливо розв’язати будь-яким одним способом. Треба розробити системи кормовиробництва, відповідні цим умовам.

Під системою кормовиробництва слід розуміти комплекс організаційно-економічних, агрономічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують у певних природно-економічних умовах потрібний обсяг виробництва кормів відповідної якості при найменшому розмірі кормової площі і найменших витратах з розрахунку на кормову одиницю одержаного корму. Ланки системи кормовиробництва є основне джерело надходження кормів, рівень інтенсифікації кормовиробництва, організація і технологія виробництва кормів, організація заготівлі і зберігання кормів, підготовка і роздавання кормів тваринам.

У різних зонах залежно від основного джерела надходження кормів можуть бути такі системи кормовиробництва: польового кормовиробництва (посівна), комбінована (посівно - лукопасовищна) і лукопасовищна, які зумовлюють відповідні системи тваринництва: стійлову, стійлово - пасовищну.

Система польового кормовиробництва поширена в районах з великою розораністю земель і малими площами природних кормових угідь, зокрема в Україні - це Лісостеп і Степ. Основне джерело кормів - посіви культур у польових і кормових сівозмінах на орних землях, тому тут переважає стійлова, найбільш інтенсивна система тваринництва.

Комбінована посівно-лукопасовищна система кормовиробництва поширена на Поліссі та в передгірних районах Карпат. Корми тут надходять як з посівів, так і з природних угідь. Система тваринництва тут стійлово-пасовищна.

Лукопасовищну систему кормовиробництва застосовують у гірських районах. Джерелом кормів тут є природні луки і пасовища, які забезпечують тварин кормами не тільки в літній період (зеленою масою), а й узимку (сіном, сінажем, трав’яним борошном). У деяких районах тварини на пасовищах перебувають цілий рік, тобто там запроваджена пасовищна система тваринництва. Для страхування від несприятливих кліматичних умов на зимовий період тут створюють запаси кормів - сіна, сінажу, соломи тощо.

Кожна система кормовиробництва може мати багато різновидностей залежно від мікрозональних умов, виробничої спеціалізації, співвідношення надходження кормів з посівів і природних угідь, обсягу куплених кормів.

Економічну оцінку систем кормовиробництва проводять за показниками рівня виробництва кормопротеїнових одиниць на 1 га кормової площі і сільськогосподарських угідь, собівартості кормів і продуктивності праці па виробництві їх, обсягу та економічної ефективності виробництва продуктів тваринництва.

Особливості організації праці кормовиробництва

Важливе значення в кормовиробництві має раціональна організація праці. Тут створюють різні трудові колективи, насамперед технологічні підрозділи, для виконання окремих технологічних стадій комплексу взаємозв’язаних процесів при вирощуванні кормів. Це тимчасові трудові колективи. Вони можуть бути кількох видів.

• робочі групи - що виконують одну технологічну операцію (підготовка ґрунту, сівба тощо);
• технологічні ланки - що виконують комплекс взаємозв’язаних операцій і складається з кількох робочих груп (наприклад, комплекс передпосівних робіт і сівби тощо);
• механізовані загони - для заготівлі кормів (сінажу, сіна, силосу тощо);
• єдині збирально-транспортні комплекси, до складу яких і входить кілька ланок, їх організовують для збирання кормових, культур (кукурудза на силос, кормові коренеплоди тощо) на великих площах. У складі комплексу, наприклад для збирання кукурудзи на силос, формують такі ланки; по підготовці полів для збирання, скошування і транспортування зеленої маси, закладання її в траншеї й трамбування, технічного та культурно-побутового обслуговування.
  

Крім тимчасових, можуть бути створені постійні трудові колективи і підрозділи, що виконують різні роботи, пов’язані з вирощуванням та заготівлею кормів. Йдеться, зокрема, про такі підрозділи:

• спеціалізовані ланки або бригади, які виконують весь цикл робіт по вирощуванню й заготівлі 1-2 видів кормів (сіно, сінаж, трав’яне борошно, кукурудза на силос і зелений і корм тощо);
• галузеві бригади, що являють, собою постійні госпрозрахункові підрозділи, які вирощують та збирають основну масу кормів багатьох видів. Усередині таких бригад можуть формуватися постійні госпрозрахункові ланки по вирощуванню окремих, кормових культур, а також тимчасові технологічні підрозділи;
• цехи кормовиробництва, тобто галузеві підрозділи із складною організаційною структурою, до складу яких може входити кілька спеціалізованих бригад, що складаються з госпрозрахункових ланок. Т акі цехи найчастіше організовують на підприємствах тваринницького напряму.
  

 

13.2. Планування виробництва та використання кормів. Кормовий баланс

Планування кормової бази в сільськогосподарських підприємствах включає обчислення потреби в кормах, визначення кількості надходження їх від власних джерел і купівлі, планування розміру посівних площ зернофуражних та кормових культур і використання кормів, складання кормового балансу. При цьому має бути забезпечена потрібна збалансованість кормів за протеїном та іншими речовинами, а також якомога найменший розмір кормової площі і собівартість кормів. Усі ці показники розробляють у відповідних таблицях перспективного і річного бізнес-планів, а також у госпрозрахункових завданнях тваринницьким фермам.

Розрахунок потреби в кормах для тваринництва на певний період називається планом потреби в кормах. Його складають на рік, стійловий і пасовищний періоди, квартал, місяць. Основою для розрахунків потреби в кормах є дані про поголів’я тварин та обсяг виробництва продукції, норми годівлі тварин та норми витрат корму на одиницю продукції.

У практиці застосовують такі способи розрахунків потреби в кормах:

• за плановою кількістю тварин і птиці у фізичних головах та нормами їх годівлі в натуральних кормах;
• за плановим поголів’ям тварин і птиці в умовних головах та нормою потреби корму на одну умовну голову в кормових одиницях;
• за плановим обсягом виробництва тваринницької продукції та нормами витрат корму (у кормових одиницях) на одиницю різних видів продукції.

Найточніший з цих способів перший, а тому в сільськогосподарських підприємствах він є основним.

Річний план потреби в кормах є основою планування кормової бази в сільськогосподарських підприємствах. Його складають на календарний і господарський роки.

Потребу в кормах на календарний рік (з 1 січня по 31 грудня) обчислюють на основі середньорічного поголів’я тварин, які беруть з таблиці обороту стада, та річних норм їх годівлі. Разом обчислюють вартість цих кормів (за собівартістю виробництва, а купованих - за цінами придбання), яку використовують при плановій калькуляції собівартості тваринницьких продуктів.

Потребу в кормах на господарський рік обчислюють від урожаю планового до урожаю наступного року, що пов’язано зі строками надходження їх із земельних угідь. Сюди слід включати основну і страхову потребу в кормах для громадського тваринництва, а також потребу в них тварин, які перебувають в особистому користуванні, і для продажу державі. Розрахунки здійснюють за річними нормами годівлі та середнім поголів’ям тварин за господарський рік (беруть вихідне поголів’я на кінець планового року з обороту стада). У спеціалізованих тваринницьких господарствах, що купують велику кількість молодняка для відгодівлі, враховують його надходження в першій половині наступного року і вносять відповідні корективи, інакше обчислений обсяг кормів може бути занижений. Страховий фонд більшості кормів для громадського тваринництва встановлюють у розмірі 15-20 відсотків основної потреби, а силосу і соломи 25-30 відсотків.

Кількість кормів для тварин, що перебувають в особистому користуванні працюючих, визначають за їх поголів’ям та встановленими в господарстві нормами відпуску кормів. План продажу кормів державі доводять вищі організації.

На основі даних про потребу в кормах на господарський рік визначають посівні площі відповідних зернофуражних і кормових культур, включаючи і насінні ділянки, поділивши потребу в кормах на вихід їх з 1 га цих культур. Перед цим спершу обчислюють, скільки кормів надійде з природних угідь, кількість побічної кормової продукції продовольчо-тєхнічних культур і закупівлі кормів.

Обчислену потребу в кормах у натурі за їх поживністю перераховують у кормові одиниці, що дає змогу підсумувати загальну кількість їх і визначити рівень кормовиробництва на 1 га сільськогосподарських угідь та умовну голову тварин. Визначають також кількість протешу та її відповідність зоотехнічним нормам.

Плани потреби в кормах та їх використання на окремі періоди року (півріччя, квартал, місяць, декаду) складають за даними про поголів’я тварин на ці періоди та відповідними нормами годівлі. Основним завданням цих планів є контроль за правильним витрачанням кормових ресурсів у господарстві. В окремі пори року, особливо влітку і взимку, корми за складом і якістю значно відрізняються. Тому важливо правильно спланувати використання їх за місяцями і декадами, щоб забезпечити раціональне поєднання більш і менш якісних з них та високу продуктивність тварин протягом року.

Кормовий баланс. Під кормовим балансом розуміють зіставлення потреби в кормах з надходженням їх із різних джерел за видами і групами та ступінь забезпеченості ними тварин. Основним є кормовий баланс, складений за показниками потреби в кормах та їх надходження на господарський рік.

У балансі відображують потребу в кормах, надходження їх з різних джерел; надлишок чи нестачу; джерела покриття нестачі або спосіб реалізації (використання) надлишку. Джерелами надходження кормів є посіви кормових культур, природні кормові угіддя, побічна продукція вирощування, відходи переробки продовольчих і технічних культур, купівля.

За даними балансу, зокрема у разі виявлення нестачі важливих видів кормів, вносять відповідні зміни у структуру посівних площ культур та намічають інші заходи для їх поповнення. Надлишок використовують, щоб покрити нестачу рівноцінних кормів, або зараховують до страхового фонду.

 

13.3. Організація польового і лукопасовищного кормовиробництва

Раціональна організація польового кормовиробництва має першорядне значення тому, що тут виробляєтеся в середньому до 70 відсотків кормів. У степовій зоні цей показник вищий, а в поліській - нижчий.

Слід відзначити, що у структурі посівних площ на групу кормових культур припадає близько 30 відсотків, а якщо врахувати зернофуражні культури, то цей показник становить до 50 відсотків (на спеціалізованих тваринницьких підприємствах - до 70 відсотків). Таким чином, для виробництва кормів використовуються великі земельні площі, які далі збільшувати уже неможливо, оскільки решта орної землі зайнята під дуже важливими продовольчими й технічними культурами. Отже, нарощування виробництва кормів можливе тільки на основі його інтенсифікації, тобто підвищення врожайності кормових і зернових культур.

Польове кормовиробництво дає корми, які істотно різняться між собою за складом та технологією виробництва. Неоднакова структура кормів і за грунтово-кліматичними зонами. Кормові культури вирощують у кормових, польових, ґрунтозахисних та інших сівозмінах, але найбільшу питому вагу в посівах (80-90 відсотків), вони мають у кормових сівозмінах.

Одним із способів інтенсифікації кормовиробництва є вирощування двох урожаїв на рік з однієї й тієї ж самої земельної площі. Цього досягають за рахунок проміжних і повторних посівів, підсівання культур, а також ущільнених посівів, що залежні від тривалості вегетаційного періоду в конкретній зоні також від вирощуваних основних і повторних культур, рівня зволоженості ґрунту, строків випадання опадів та інших факторів. За кліматичними умовами майже по всій території України можна одержувати два урожаї на рік.

Як правило, кормовиробництво на сільськогосподарських підприємствах - самостійна галузь. У ній створюють виробничі підрозділи, для яких розробляють планове завдання. Кількість і форми таких підрозділів, залежать від обсягу та структури вироблюваних кормів і розмірів кормової площі. Де постійні спеціалізовані бригади й загони, за якими закріплюють посіви кормових культур. При такій організації праці й застосуванні прогресивних технологій вирощування кормових культур можна досягти значного підвищення виходу кормів з одиниці площі. На період збирання врожаю і заготівлі кормів організовують тимчасові внутрішньогосподарські підрозділи (збирально-транспортні комплекси, загони, механізовані ланки тощо), призначені для заготівлі окремих кормів або їх групи.

Технологія заготівлі кормів повинна забезпечувати високу їх якість і запобігати втратам. Технології різняться між собою як за окремими видами кормів, так і за грунтово-кліматичними умовами.

Заготівля сінажу. Добре приготовлений сінаж є високопоживним кормом для великої рогатої худоби. Його заготовляють із зеленої маси різних трав, але найкраще з багаторічних. Зелену масу пров’ялюють до вологості 45-55 відсотків і подрібнюють на частки не більш як 3-5 см.

Для заготівлі та закладання сінажу формують збирально- транспортні загони, до складу яких входять три основні ланки, а також допоміжні. Перша ланка скошує траву з одночасним плющенням і вкладанням зеленої маси у валки за допомогою косарки-плющилки КПВ-3. Друга підбирає, подрібнює й транспортує масу до сховища, для чого використовують підбирачі-подрібнювачі КС-1,8, КУФ-1,8, а також самохідні кормозбиральні комбайни КСК-Ф-250 або Е-280 і транспортні засоби. Третя ланка складає масу в сховища (траншеї, башти тощо). У траншеях масу трамбують гусеничними тракторами, вкривають поліетиленовою плівкою, потім землею або торфом. У баштах закладену масу закривають кришками чи люками. З башт сінаж виймають знизу, а з траншей - поступовим розкриттям і поперечним відрізуванням готового сінажу з наступним завантаженням у транспортні засоби. Заготовляючи сінаж, слід враховувати короткі строки закладання подрібненої маси у сховища (не більш як 34 дні), високу її щільність, а також герметичність закриття сховища.

Заготівля сінажу має переваги порівняно із заготівлею силосу та сіна. Так, з 1 га люцерни при врожайності 200 ц/га одержують 32 ц к. од., тимчасом як силосу й сіна - відповідно 27 і 21 ц.

Заготівля силосу. Технологія закладання силосу майже така ж сама, як і сінажу, але вологість маси при цьому повинна бути 60-70 відсотків. Для заготівлі силосу також формують збирально- транспортні загони, що складаються з двох основних ланок і допоміжних. Перша ланка за допомогою силосозбиральних комбайнів скошує й подрібнює зелену масу силосних культур і транспортує її до силососховищ; друга організовує закладання, трамбування маси за допомогою гусеничних тракторів із бульдозерною лопатою, а також укривання сховищ. У загоні можна створити дві або три пари таких ланок, які закладають зелену масу в окремі сховища.

Високоякісний силос одержують, із кукурудзи у фазі воскової стиглості. На багатьох підприємствах силос виготовляють із суміші гички цукрових буряків і сухих стебел кукурудзи, а також із зеленої маси однорічних та багаторічних трав.

Дедалі ширше при силосуванні кукурудзи молочно-воскової стиглості, сухих стебел зернової кукурудзи, соломи бобових культур використовують біологічні консерванти, що дає змогу зменшити втрати сухої речовини (до 15 відсотків) й одержати високоякісний силос. При силосуванні бобових трав застосовують хімічні консерванти (суміш неорганічних та органічних кислот), що у 2-3 рази знижує втрати поживних речовин. Є кілька способів закладання зеленої маси на силос: траншейний, наземний, комбінований(траншейно-наземний) і в силосних баштах. Найпоширеніший - траншейний спосіб, тому, що він відносно дешевий і забезпечує невеликі втрати закладеної маси.

Заготівля сіна. Сінозбирання слід організовувати так, щоб максимально зберегти поживні речовини й запобігти втратам. Для цього потрібно дотримуватися таких вимог: збирання в оптимальні строки; нормальна висота зрізування травостою; короткочасне сушіння зеленої маси; прямолінійність валків сіна; правильна розстановка копиць для транспортування; правильне укладання скирт; запобігання втратам. Початком скошування трав на сіно є масова бутонізація бобових і початок колосіння злакових трав. висота зрізування травостою повинна становити 4-5 см для першого укосу й 6-7 см - для другого.

Заготовляють розсипне сіно, а також пресоване і подрібнене. Для цього можна використовувати ті ж самі збирально-транспортні загони, що й на заготівлі сінажу.

Заготовляючи подрібнене сіно, траву скошують з одночасним плющенням у валки, де пров’ялюється до вологості 35-40 відсотків. Потім валки підбирають, масу подрібнюють на частки розміром 812 см, транспортують і закладають у сховище, де вона досушується за допомогою вентиляційних установок.

Для заготівлі пресованого сіна пров’ялену до вологості 30-35 відсотків масу з валків підбирають прес-підбирачами, які формують сіно в тюки чи рулони. Спресоване сіно транспортують до місця досушування і зберігання.

Виробництво штучно зневоднених кормів. Майже повне збереження поживних речовин спостерігається при штучному високотемпературному сушінні зеленої маси. Таким методом заготовляють вітамінне трав’яне борошно на агрегатах АВМ-0,4, АВМ-0,65, АВМ-1,5. На них борошно виготовляють навіть без пров’ялювання зеленої маси вологістю понад 75 відсотків. Для скошування, подрібнення, транспортування, сушіння маси і вивантаження з агрегатів борошна й перевезення його на склад організовують тимчасові механізовані ланки.

При виробництві високоякісного борошна важливо забезпечити рівномірну доставку зеленої маси протягом як доби, так і всього періоду заготівлі. Іноді вітамінне борошно пресують у гранули за допомогою гранулятора ОГМ-0,8, що забезпечує краще його зберігання й зменшує втрати поживних речовин.

Важливим елементом прогресивної технології переробки кормів є приготування зневоднених повно раціонних кормових сумішей у вигляді брикетів або гранул на тому ж самому обладнанні, що й трав’яного борошна. Для цього використовують зернові та зернобобові культури в молочно-восковій стиглості, які збирають силосозбиральними або кормозбиральними комбайнами (разом зерно і солому). Порівняно із збиранням у повній стиглості це дає змогу запобігти втратам урожаю та скоротити строки збирання.

Консервування концентрованих кормів. На підприємствах степової й частково лісостепової зон дедалі ширше впроваджується технологія консервування вологого зерна кукурудзи в бетонних траншеях. Вона передбачає дотримання таких вимог: збирання кукурудзи на початку воскової стиглості, подрібнення зерна на стаціонарних дробарках і закладання його в сховища, заповнення його за 3-4 дні, постійного ущільнення маси протягом усього часу завантаження, високої герметизації маси синтетичною плівкою.

Важливим завданням сільськогосподарських підприємств є організація належного зберігання заготовлених кормів високої якості. Найкращим варіантом слід вважати будівництво поблизу ферм кормових дворів із добре обладнаними закритими сховищами, в тому числі й сіносховищами.

Закладені на зберігання корми необхідно використовувати раціонально, не допускаючи втрат та погіршення якості. Для цього потрібно закріпити корми за матеріально відповідальними особами, відпускати їх через ваги й відповідно до раціонів щомісяця визначати рештки кормів а їхню якість.

Важливе значення має організація використання культурних пасовищ. На них слід запроваджувати пасовищезміни, які передбачають не тільки випасання худоби, а й сінокосіння та природне засівання трав. Такі пасовищезміни можуть мати 6-12-річну ротацію залежно від природнокліматичних умов (2-3 роки виділяють на сінокосіння та природне засівання).

Площу культурного пасовища для випасання худоби можна визначити за формулою:

П = (Т ×  Н × Ч - З) : У,

де П - площа культурного пасовища, га; Т - кількість тварин, які випасатимуться, голів; Н - добова норма годівлі однієї голови, ц; Ч - тривалість пасовищного періоду, днів; З- кількість зеленої маси, яка надходить з інших джерел, ц; У - урожайність культурного пасовища, ц/га.

Додавши до одержаного числа четверту чи п’яту частину площі для сінокосіння та природного засівання; визначають загальну площу культурного пасовища.

Для раціонального використання пасовища поголів’я худоби поділяють на гурти і відповідно його площі - на гуртові ділянки. Площа останніх залежить від кількості тварин у гурті. Найдоцільнішим є загінний спосіб використання пасовищ, коли площу гуртової ділянки розбивають на загони.

При цьому травостій спасують почергово в міру відростання трав, він менше затоптується, що сприяє підвищенню врожайності пасовища порівняно з безсистемним спасуванням по всій його площі. Кількість .загонів на одній гуртовій ділянці розраховують за формулою:

К = (В : Ч) + Д,

де К - необхідна кількість загонів; В - час відростання травостою після спасування, днів; Д - додаткова кількість загонів для сінокосіння і природного засівання; Ч - час випасання худоби в одному загоні, днів.

В одному загоні не рекомендується випасати худобу більш, як п’ять днів, щоб запобігти захворюванням травного каналу, тварин. Якщо трава після спасування відростає протягом 25 днів, тривалість спасування в одному загоні становить три дні й додатково потрібно два загони, то загалом їх повинно бути (25: 3 + 2). Потім визначають площу одного загону, поділивши площу гуртової ділянки на кількість загонів. Можна обчислити також діленням потреби в зеленій масі за час використання одного загону на планову врожайність пасовища з урахуванням додаткових загонів.

 

13.4. Організація зеленого конвеєра

У пасовищний період основним видом корму для великої рогатої худоби, овець і коней є зелені корми. З метою забезпечення тварин ними протягом усього періоду організовують зелений конвеєр.

Джерела надходження зелених кормів у різних зонах .неоднакові. На Поліссі значну питому вагу мають природні пасовища та сіножаті, а в Лісостепу і Степу - посівні сільськогосподарські культури на зелений корм.

Науково-дослідними установами для кожної зони розроблено схеми зеленого конвеєра, в яких послідовно зазначені строки сівби та використання зеленої маси різних культур і природних кормових угідь. Щоб забезпечити потребу в зелених кормах, по кожній декаді визначають надходження зеленої маси з природних кормових угідь, у тому числі з культурних пасовищ, супутньої продукції (гичка буряків, відходи овочівництва тощо), а також урожай повторних і ущільнених посівів. Недостатню по кожній декаді кількість кормів передбачають забезпечити, висіваючи відповідні за строками використання культури на зелений корм. Визначену кількість зеленої маси ділять на планову врожайність підібраної культури й обчислюють площу її посіву.

Плануючи висівання культур на зелений корм, слід добиватися, щоб при заміні однієї культури іншою строк використання був перекритий на 3-5 днів. Тоді у разі зниження урожайності однієї культури потребу в зелених кормах на цей час можна задовольнити за рахунок іншої.

Культури на зелений корм вирощують здебільшого в кормових, а також у польових сівозмінах. Крім планування зеленого конвеєра, необхідно впроваджувати раціональну систему агротехнік- них та організаційно-економічних заходів, які забезпечували б заплановану врожайність і рівномірне надходження зеленої маси протягом пасовищного періоду. На сільськогосподарських підприємствах доцільно порівнювати економічну ефективність організації культурних пасовищ і зеленого конвеєра з посівних культур на зелений корм. Практика багатьох підприємств свідчить про переваги пасовищ, особливо зрошуваних. Організація зеленого конвеєра особливо ефективна там, де недостатньо вологи і немає можливості побудувати зрошувальну систему для створення культурного пасовища.

ПЕРЕГЛЯНУТИ СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

 

Контрольні питання

1. Принципи організації кормової бази.
2. Показники, що визначають кормозабезпеченість підприємства.
3. Показники, що характеризують ефективність кормовиробництва.
4. Поняття балансу кормів.
5. Збільшення виробництва кормів з одиниці площі.
6. Способи заготівлі кормів (сіна, сінажу, силосу тощо).
7. Як слід використовувати природні кормові угіддя?
8. Організація культурного пасовища та його використання.
   

 

ПРОЙТИ ТЕСТ НА ЗАСВОЄННЯ ВИВЧЕНОГО