6. ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА, ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
6.1. Класифікація засобів виробництва
6.2. Обґрунтування потреби підприємства та його підрозділів у засобах виробництва.
6.3. Організація використання машинно-тракторного парку.
6.3.1. Організація машинно-тракторного парку.
6.3.2. Визначення потреби в сільскогосподасрькій техніці та раціональне комплектування агрегатів.
6.4. Організація використання вантажного автотранспорту.
6.5. Організація ремонтної бази, ремонту, технічного обслуговування та зберіганя техніки.
6.6. Планування потреби в оборотних засобах.
6.6.1. Планування потреби в нафтопродуктах та організаціянафтового господарства.
6.6.2. Планування потреби в кормах.
6.6.3. Планування потреби в насінні.
6.6.4. Планування нагромадження і використання добрив та засобів захисту рослин.
6.1. Класифікація засобів виробництва
Засоби і предмети праці розрізняють за роллю їх у процесі виробництва, строком використання та вартістю. Ці відмінності - основа для поділу їх на основні й оборотні, виробничі та невиробничі. Ті речові елементи, що беруть безпосередню участь у виробництві продукції рослинництва і тваринництва або допоміжних галузей, називають виробничими засобами. Залежно від галузі, в якій вони функціонують, розрізняють виробничі засоби сільськогосподарського призначення, виробничі засоби несільськогосподарського призначення.
На відміну від них, є засоби невиробничі, що задовольняють культурно-побутові потреби населення.
За строком використання та вартістю засоби праці поділяють на основні й оборотні. До основних належать ті, що служать кілька років, зберігаючи початкову фізичну форму. Спрацювання їх відбувається поступово, у міру використання. Тому вартість цих засобів переносять на вироблений продукт протягом усього строку існування частинами пропорційно до їхньої участі в процесі виробництва.
Оборотні засоби беруть участь у виробництві або в невиробничій сфері протягом одного року або навіть одного виробничого циклу, після чого припиняють своє існування. Їхня вартість повністю переноситься на створений продукт, виконану роботу або надану послугу. До цієї групи засобів умовно відносять також малоцінні предмети довгострокового використання.
6.2. Обґрунтування потреби підприємства та його підрозділів у засобах виробництва
Засоби виробництва на підприємстві створюються залежно від спеціалізації, розміру території, географічного положення, природних умов, прийнятої технології виробництва і забезпеченості трудовими ресурсами.
Підприємствам тваринницького напряму потрібні приміщення для утримання худоби і птиці, кормоцехи, силосні та сінажні споруди, приміщення для первинної обробки або сортування продукції, гноєсховища тощо.
При розвинутому овочівництві споруджують теплиці й парники, овочесховища, пункти переробки продукції.
Зернові підприємства потребують токів, системи машин для сушіння та очищення зерна, приміщень для його зберігання тощо.
Оскільки виробництво на сучасних сільськогосподарських підприємствах є високомеханізованим, їм необхідно мати ремонтні майстерні, навіси та спеціальні майданчики, гаражі для зберігання техніки, нафтобази, складські приміщення різного призначення тощо.
Розміри виробничих приміщень визначаються їхньою місткістю:
- тваринницьких - у головомісцях;
- складських - у тоннах або кубічних метрах;
- гаражів і навісів - в умовних машино-місцях;
- майданчиків - у квадратних метрах;
- ремонтних майстерень - у квадратних метрах та умовних ремонтах
тощо.
Відповідно до конкретних умов з Переліку типових проектів вибирають той, що задовольняє виробничу потребу на найближчу перспективу і відповідає фінансовим можливостям підприємства. У кожному типовому проекті зазначають площу, обсяг будівництва, виробничі показники, кошторисну вартість об’єкта разом з устаткуванням, потужність двигунів та інші техніко-економічні показники. Проектувальники прив’язують проект до конкретної місцевості, визначають обсяг пов’язаних із цим додаткових робіт і коштів.
При визначенні потреби в тваринницьких приміщеннях певного призначення виходять із кількості поголів’я і продуктивності тварин на найближчі 5-6 років та найбільш прийнятної технології їх утримання. При виборі типового проекту враховують необхідний рівень механізації й можливість розміщення відповідного обладнання, зручність користування засобами механізації, протипожежні заходи, проектну вартість головомісця. Вибраний тип кормоцеху повинен задовольняти потребу тваринництва в підготовці кормів необхідної якості та відповідати зоотехнічним вимогам щодо своєчасності їх приготування.
Визначаючи потребу в гаражах для зберігання технічних засобів, виходять із найраціональнішої форми зберігання певних об’єктів узакритих чи відкритих приміщеннях, на майданчиках.
Вибір проектів складських приміщень ґрунтується на таких показниках, як обсяг продукції або матеріалів, що підлягав одночасному зберіганню, технологія зберігання, рівень механізації вантажно-розвантажувальних робіт та зручність використання механізмів.
Проект ремонтної майстерні вибирають, виходячи з планової кількості й трудомісткості ремонтів і технічного обслуговування, що будуть виконуватись у цій майстерні.
Усі намічені об’єкти будівництва і реконструкції заносять до титульного списку із зазначенням назви та номера типового проекту і його техніко-економічних показників. У титульному списку конкретизують завдання щодо введення в дію основних засобів, а також річні обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних робіт на весь період будівництва.
Будівництво на сільськогосподарських підприємствах здійснюється господарським чи підрядним способом.
6.3. Організація використання машиннотракторного парку
6.3.1. Організація машинно-тракторного парку
Машинно-тракторний парк - це сукупність тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин і знарядь, що використовуються для механізації технологічних процесів та надання послуг, яких потребує господарство в цілому і його окремі підрозділи.
Основні шляхи раціонального використання машиннотракторного:
- раціональна організація парку, тобто відповідність кількісного і марочного складу технічних засобів розмірам, спеціалізації та природним умовам господарства;
- найдоцільніший розподіл робіт між тракторами і комбайнами різних марок, тобто такий, який забезпечує мінімальні затрати праці та коштів на одиницю виконуваної роботи чи вироблюваної продукції;
- раціональне комплектування агрегатів із метою повнішого використання тягової потужності тракторів й досягнення максимальної годинної продуктивності на виконанні кожної операції;
- вибір найефективніших у конкретних умовах організаційних форм використання, технічного обслуговуння і ремонту техніки (бригадний, потоково-цикловий, дрібногруповий, агрегатний та ін.);
- впровадження наукової організації праці й різних форм лізингу, прокату;
- підготовка робочого місця та робочої зони;
- підвищення кваліфікації механізаторів і допоміжних працівників та їхньої
матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва.
Обсяги механізованих робіт, які виконуються машинами на тракторній тязі і змонтованими на тракторах, обчислюють в умовних еталонних гектарах. В загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні та земляні роботи.
Площу збирання самохідними комбайнами в умовні еталонні гектари не перераховують, а обчислюють у фізичних гектарах зібраної площі.
Щоб перевести фізичні гектари в еталонні необхідно перемножити кількість виконаних нормо-змін тракторами конкретної марки на змінну норму виробітку в еталонних гектарах.
Норму виробітку в еталонних гектарах визначають множенням коефіцієнта перерахунку фізичних тракторів в еталонні на тривалість зміни 7 год, а на роботах з шкідливими умовами праці - 6 год.
Кількість нормо-змін визначається діленням обсягу виконаних робіт на норму виробітку трактора певної марки.
На роботах, які обліковують у годинах (почасово), кількість виконаних нормо-змін визначають діленням кількості фактично відпрацьованих годин і зафіксованих в обліковому листку на 7. До зернозбиральних комбайнів у загальний обсяг робіт у гектарах зібраної площі перераховують і площі, де посіви скошено у валки, за коефіцієнтом 0,7.
Річний обсяг робіт у рослинництві і тваринництві визначають множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. При цьому важливо встановити найбільш напружені періоди виконання окремих видів робіт у фізичному й умовному обсязі. Обсяг робіт, які виконують комбайни, встановлюють також за даними технологічних карт і плану сівби відповідних культур.
До підсобних і обслуговуючих виробництв, на будівництві, а при відсутності технологічних карт у тваринництві - і по цій галузі обсяг механізованих робіт визначають за допомогою спеціальних розрахунків або використовують дані минулих років.
Плануючи використання тракторного парку, враховують, з одного боку, доцільність заміни на стаціонарних роботах тракторів електродвигунами, а з другого - розширення використання тракторів для внутрішньогосподарських перевезень, особливо в тваринництві, на загальногосподарських роботах, для надання послуг населенню та іншим підприємствам і організаціям.
Визначений таким чином загальний плановий обсяг тракторних робіт в еталонних гектарах порівнюють з можливостями тракторного парку. Для цього встановлюють середньорічну кількість тракторів різних марок і їх плановий виробіток. Середньорічну кількість машин визначають за їх наявністю на початок року з урахуванням планової кількості та строків поставки і вибуття.
Плановий річний виробіток тракторів різних марок визначають з урахуванням фактичного виробітку за 2-3 останніх роки, даних про підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінах виробітку на машину залежно від насиченості ними господарства, придбання нових машин.
Сума добутків виробітку тракторів різних марок на їх кількість становить обсяг робіт, який може виконати тракторний парк. Цей обсяг повинен збігатись з раніше запланованим по галузях. У разі, коли можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни в технологію виробництва продукції, вживають заходи щодо підвищення рівня використання техніки, її залучення зі сторони, придбання нової тощо. В інших випадках, навпаки, відшукують можливість надання послуг іншим підприємствам і населенню, більшого використання тракторів в окремих галузях.
Слід зазначити, що можна взагалі обійтись без такої одиниці, як еталонний гектар. Планування, облік і оцінку роботи механізаторів в господарстві доцільніше здійснювати в нормо-змінах, які не тільки повністю замінюють еталонний гектар, а й роблять це значно ефективніше. Нормо-зміна визначається відношенням фактично виконаного обсягу механізованих робіт до змінної норми виробітку. Технічно обґрунтовані норми виробітку враховують всі нормоутворювальні фактори, тому облік роботи в нормо-змінах і міра їх виконання дають відповідну інформацію для внутрішньогосподарського планування, всебічного обґрунтування оперативних планів, вдосконалення оперативного керівництва роботою машинно-тракторного парку, організації стимулювання праці механізаторів.
За кількістю виконаних нормо-змін за певний час (зміну, день, місяць, сезон, рік) можна об’єктивно оцінити роботу кожного тракториста-машиніста, визначити активний період роботи машин і рівень їх використання. За допомогою нормо-змін порівнюють рівень використання тракторів різних марок і в різних зонах та умовах, оскільки норми виробітку диференціюються залежно від природних умов.
Однаковою мірою це стосується і зернових комбайнів. Планування і облік їх роботи в нормо-змінах дають змогу усунути вплив нормоутворювальних факторів (врожайність і соломистість культур, їх види, рельєф поля, довжина гонів, забур’яненість посівів) на виробіток комбайнів, робить порівняними всі види робіт, які вони виконують, і сприяє більш об’єктивному обґрунтуванню нормативів планових витрат на 1 га посівів при різній врожайності, оскільки затрати на нормо-зміну по культурах і видах робіт коливаються незначно. Істотна різниця можлива лише у витратах нафтопродуктів через різницю в енергоємкості виконуваних робіт.
6.3.2. Визначення потреби в сільськогосподарській техніці та раціональне комплектування агрегатів
Основним завданням при комплектуванні машинно-тракторного парку господарства є його достатність для своєчасного виконання всіх виробничих операцій при найменших затратах праці та коштів. При цьому в складі техніки не повинно бути зайвих машин. Слід уникати багатомарочності однотипних машин, а купуючи нові, треба дбати про те, щоб вони за своїми параметрами доповнювали існуючий парк.
Залежно від об’єкта, який механізується, потребу в техніці визначають за технологічними картами, розрахунковим, нормативним або економіко-математичним методом із використанням ЕОМ.
Потребу виробничого підрозділу в засобах механізації розраховують за технологічними картами вирощування, збирання культур та обслуговування тваринництва. Відповідно до прийнятої технології та строків виконання механізованих робіт складають графік завантаження техніки у певні періоди сільськогосподарських робіт, підсумовують за періодами потребу в агрегатах і окремих силових та робочих машинах й визначають потребу кожного виду і марки машин на весь сільськогосподарський рік. Одержані дані уточнюють, коригують за строками виконання робіт і з урахуванням наявності машин у господарстві.
При складанні агрегатів беруть до уваги лише ті з можливих варіантів, які за економічною оцінкою найдоцільніші. Для визначення кількості агрегатів і машин, що входять до їхнього складу, користуються формулами
Ка = О : (Д ∙ Нв ∙ Кз); Км = Ка ∙ Чм,
де Ка - кількість агрегатів;
О - обсяг роботи певного виду;
Д - кількість днів у періоді;
Нв - змінна норма виробітку;
Кз - коефіцієнт змінності;
Км - кількість машин, необхідних для комплектування агрегатів;
Чм - кількість машин у складі одного агрегату.
Наприклад, необхідно засіяти 800 га озимої пшениці за 10 днів. Роботу передбачається виконати агрегатами, що складаються з тракторів Т-150К, зчіпки С-18 та трьох сівалок СЗУ-3,6. Змінна норма виробітку - 38 га; робота виконується в одну зміну.
Насамперед розраховують обсяг роботи на один день зазначеного періоду. Він становитиме 80 га (800 га : 10 днів). Потім визначають, скільки агрегатів для цього потрібно, тобто ділять денне завдання на норму виробітку з урахуванням коефіцієнта виконання змінної норми (1,05) : 80 : 38 ∙ 1,05 = 2 агрегати. Потім розраховують необхідну кількість тракторів, зчіпок та сівалок (тракторів - 2, зчіпок - 2, сівалок - 6 (2 агрегати ∙ 3 сівалки).
Розрахунковий метод застосовують для визначення річної потреби в тракторах і сільськогосподарських машинах господарства в цілому, а також на окремий період або певну роботу. Для цього розраховують кількість тракторів в еталонному вимірі за формулою Чте = О : (Д ∙ Кз ∙ Нв ∙ Кг),
де Чте - кількість тракторів в еталонному вимірі;
О - обсяг роботи в умовних еталонних гектарах;
Д - кількість робочих днів на рік або в періоді;
Кз - середній коефіцієнт змінності;
Нв - змінна норма виробітку еталонного трактора в умовних (еталонних) гектарах;
Кг - нормативний коефіцієнт технічної готовності.
Наприклад, за останні три роки тракторний парк підприємства виконував роботи - 28 500 ет. га на рік. У плановому році передбачено підвищити рівень механізації на вирощуванні просапних культур, у результаті чого обсяг робіт збільшиться на 1500 ет. га і становитиме 30 000 га. Трактори використовуються в господарстві в середньому 180 днів на рік, із них 45 днів - у дві зміни. Змінна норма виробітку еталонного трактора - 7 га; коефіцієнт технічної готовності - 0,95. Визначити, скільки тракторів в еталонному вимірі потрібно господарству.
Розрахунки проводять у такій послідовності:
- обчислюють середній коефіцієнт змінності. Для цього кількість днів роботи в одну зміну додають до кількості днів двозмінної роботи, помножених на два, а одержану суму ділять на загальну кількість робочих днів, тобто середній коефіцієнт змінності у нашому прикладі становить
Кз = (180 - 45 + 45 ∙ 2) : 180 = 1,25
- визначають, скільки умовних гектарів може виконати за рік або період один ет. трактор
180 ∙ 7 ∙ 1,25 ∙ 0,95 = 1496 ет. га;
- для одержання кінцевого результату загальний обсяг роботи ділять на виробіток одного трактора
30 000 : 1496 = 20,05 од.
Після визначення загальної потреби в тракторах в еталонному вимірі розраховують потребу в них за типами і марками. При цьому виходять із структури посівних площ та фактичного завантаження тракторів спеціального призначення (просапних, у тому числі бурякових) і підраховують потребу в цих типах силових машин.
Значний обсяг роботи на підприємствах трактори виконують при транспортуванні вантажів, що також слід враховувати, виділяючи придатні для цього машини. Весь обсяг, що залишився, відносять на трактори загального призначення, у тому числі колісні та гусеничні окремо. Одержану потребу в тракторах різних типів і марок коригують до цілого числового значення.
На великих за територією багатогалузевих підприємствах річну потребу в техніці найдоцільніше визначати нормативним методом (див. нижче) - застосування нормативів потреби в тракторах за типами і марками та сільськогосподарських машинах загального призначення на 1000 га посівної площі, а у спеціалізованій техніці - на 1000 га посівів певної культури.
Для розрахунку, крім нормативів, необхідні дані про оброблювану загальну площу, а також площу посіву окремих культур. Розрахунки здійснюють за формулою
Чз = (П ∙ Нп) : 1000,
де Чз - кількість певного засобу механізації у фізичному вимірі;
П - площа ріллі або певної культури, га;
Нп - норматив потреби в техніці.
Одержаний результат коригують до цільночислового значення у фізичних одиницях.
Залежно від потужності тракторів, видів і строків виконання робіт, наявності техніки на підприємстві комплектують:
- прості (з однією причіпною або начіпною машиною);
- складні (більш як з однієї машини певної марки);
- комбіновані (в їхньому складі різні машини, що водночас виконують кілька
технологічних операцій: сівба з одночасним боронуванням, коткуванням тощо)
агрегати.
Досить важлива характеристика агрегату - ширина його захвату, яка залежить від довжини гонів, конфігурації поля, потужності трактора й питомого опору ґрунту. З технічного погляду основною вимогою до раціонального агрегату є найповніше використання тягової потужності трактора і робочого часу при роботі на оптимальній швидкості, а з економічного - найвища продуктивність агрегату за 1 годину роботи й найменші витрати коштів на її одиницю.
Виходячи з цих вимог, визначають доцільну ширину захвату агрегату та кількість машин у його складі за формулами
Ша = (Тз ∙ Кт - Оз) : Ом; Км - Ша: Шм,
де Ша - ширина захвату агрегату, м;
Тз - тягове зусилля, кг;
Кт - нормативний коефіцієнт використання тягового зусилля в конкретних умовах;
Оз - опір зчіпки, кг;
Ом - опір робочий машини, кг/м;
Км - кількість робочих машин в агрегаті, шт.;
Шм - робоча ширина захвату машини, м.
Наприклад, визначити склад агрегату на оранці трактором ДТ- 75М (кількість корпусів плуга). Плуг начіпний, робоча ширина захвату одного корпусу - 38,5 см; глибина оранки - 23 см; тягове зусилля трактора на IV швидкості - 2020 кг, граничний коефіцієнт використання тягового зусилля - 0,93, опір ґрунту - 0,5 кг/см2
- визначають тягове зусилля трактора на гаку 1878,6 кг (2020 ∙ 0,93);
- розраховують тяговий опір ґрунту
23 ∙ 0,5 ∙ 1 см = 11,5 кг/см = 1150 кг/м;
- визначають ширину захвату агрегату
1878 : 1150 = 1,63 м;
- встановлюють раціональну кількість корпусів плуга 1,63 : 38,5 - 4,2, тобто 4 корпуси.
Відповідно до потреби у тракторах, комбайнах і сільськогосподарських машинах для виконання всіх робіт в оптимальні строки з урахуванням їхнього технічного стану, а також з огляду на фінансові можливості підприємства складають план списання й придбання машин за кварталами року.
Середньорічну кількість тракторів і сільськогосподарських машин (крім комбайнів) визначають з урахуванням часу їх списання та придбання: машини, що надійдуть у І кварталі, враховують як цілу середньорічну машину; ті, що прибудуть у IV кварталі, не враховують зовсім; завезені в II і III кварталах враховують частково - як 0,5 у другому і 0,25 у третьому кварталах. При списанні, навпаки, повністю враховують машини, що мають списуватись у IV кварталі, і зовсім не враховують тих, які вибувають у І кварталі.
Чисельність механізаторів, потрібних для безперебійної роботи техніки, визначають за кількістю силових машин та передбаченою змінністю їх використання.
6.4. Організація використання вантажного автотранспорту
Особливості організації транспортних засобів у сільському господарстві пов’язані з його відмітними рисами, особливо з сезонністю, багатогалузевістю, територіальною розгалуженістю, неоднорідністю продукції тощо. Через це транспортні роботи на сільськогосподарських підприємствах характеризуються великою номенклатурою вантажів, більша частина яких є терміновими, порівняно невеликою середньою відстанню перевезень, різницею у фізичних і хімічних властивостях вантажів, неоднаковими дорожніми умовами перевезень. Ці особливості зумовлюють застосування різних видів транспортних засобів й вимоги щодо розподілу вантажів між ними.
Види транспортних засобів. Основні види транспортних засобів у сільському господарстві - автомобілі, трактори та робоча худоба. Найпоширенішим є автомобільний транспорт, яким перевозять 70-80 відсотків вантажів, трактори та самохідні шасі - близько 15 відсотків, жива тяглова сила - до 5 відсотків.
Автомобілі розрізняють за вантажопідйомністю (3; 4; 5 т і більше) і типом кузова (бортові, самоскиди, цистерни, трайлери та ін.).
Тракторний транспорт - це переважно колісні трактори різної потужності з бортовими або самоскидними візками вантажопідйомністю 4-12 т. Їх використовують для перевезення досить великих партій вантажів на відстань 10-12 км або для систематичного обслуговування тваринництва в агрегаті з машинами лише на тракторній тязі (наприклад, кормороздавачі).
Робочу худобу (коні, воли тощо) використовують для перевезення невеликих партій вантажів на короткі відстані.
Види перевезень. Технологічні, господарські вантажі, сировину та готові продукти транспортують на підприємство, за його межі, по території підприємства або в межах садиби. Тому вантажоперевезення поділяють на зовнішні, внутрішньогосподарські й внутрішньосадибні.
Зовнішні перевезення - найбільш віддалені, їх здійснюють переважно власним чи залученим автотранспортом. При перевезенні великих партій вантажів на невелику відстань використовують також трактори ЮМЗ, МТЗ, Т-150К або К-702.
Внутрішньогосподарські перевезення практикують при обслуговуванні виробничих і господарських підрозділів: перевезенні сировини або готового продукту з поля й на поле чи на тваринницьку ферму. Для цього призначений тракторний (малої потужності) і гужовий транспорт.
Внутрішньосадибні перевезення - це транспортування кормів із сховища на ферму чи гною з ферми у гноєсховище. Для їх виконання використовують здебільшого гужовий транспорт, а на постійних перевезеннях — трактори малої потужності.
Види вантажів. Для задоволення потреб сільськогосподарських підприємств перевозять понад 250 видів різних вантажів, їх класифікують за фізико-механічними властивостями (тверді, рідкі, газоподібні), способом навантаження і розвантаження (навалочні, насипні, наливні, штучні), об’ємною масою (за класами) і терміновістю.
Визначення потреби у вантажних автомашинах
Потребу в автомобілях визначають за кількістю перевезених вантажів, відстанню їх перевезення, строками виконання робіт, змінною продуктивністю однієї машини.
Кількість автомобілів, потрібних для виконання певної роботи, можна обчислювати за формулою
Кавт = Ов : (Пз ∙ Др ∙ К), де Кавт - кількість автомобілів;
Ов - обсяг вантажів, які підлягають перевезенню, т;
Пз - продуктивність за зміну, т;
Др - кількість днів роботи;
Кз - коефіцієнт змінності.
Для планування річної потреби в автотранспорті й використання його протягом року доцільно скласти план-графік, аналогічний до графіку для визначення потреби в тракторах.
6.5. Організація ремонтної бази, ремонту, технічного обслуговування та зберігання сільськогосподарської техніки
Ремонтна база сільського господарства складається з власних ремонтних майстерень підприємств, спеціалізованих та майстерень загального призначення, а також районних і обласних ремонтних заводів.
З плану ремонтів і технічного обслуговування всіх видів техніки виділяють найскладніші роботи, що виконуватимуться на стороні - у спеціалізованих майстернях або цехах, на ремонтних заводах за договорами. Потім вирішують питання про розподіл робіт між майстернею підприємства, машинним двором та участь у них механізаторів.
На підприємствах із великим машинно-тракторним парком створюють спеціальні ланки майстрів-наладчиків, до яких додають пересувну автомайстерню з необхідним обладнанням для виконання технічного обслуговування закріпленої техніки за планом-графіком та усунення несправностей, що виникають під час роботи. Ті ремонти і технічне обслуговування, що виділені для проведення в ремонтній майстерні, є основою для складання плану і календарного графіка роботи останньої.
Обсяг роботи майстерні визначають у натуральних одиницях (за видами ремонтів і марками машин та двигунів, які ремонтують), в людино-годинах та вартісних показниках (валова і товарна продукція).
Виробничу потужність майстерні, що ремонтує машини й агрегати різних типів та марок і виконує інші ремонтні роботи, визначають в умовних ремонтах.
За умовний ремонт беруть обсяг ремонтних робіт трудомісткістю 300 люд.-год. Отже, для обчислення виробничої потужності (програми) в умовних ремонтах необхідно розрахувати всю програму за трудомісткістю й поділити результат на 300 год.
Загальну трудомісткість програми встановлюють множенням кількості робіт кожного виду на нормативну трудомісткість цієї роботи. Одержані дані підсумовують.
Собівартість ремонту складається з таких статей витрат: оплата праці ремонтних працівників, інженерно-технічного персоналу, службовців і обслуговуючих робітників з нарахуваннями; вартість запасних частин та ремонтних матеріалів; відрахування на амортизацію будівель і обладнання майстерні та на їхній поточний ремонт; інші прямі витрати, пов’язані із придбанням інструментів, предметів протипожежної охорони, техніки безпеки і охорони праці. Всі перелічені витрати ділять на кількість умовних ремонтів у програмі майстерні.
Організація зберігання техніки. Умови, в яких зберігається техніка, значно впливають на строк використання, технічну готовність машин, витрати на ремонти і технічне обслуговування, а також на витрати пально-мастильних матеріалів при виконанні робіт.
Залежно від тривалості розрізняють міжсезонне (при перерві у використанні до 10 днів), короткострокове (від 10 днів до 2 міс) і довгострокове зберігання (більше як 2 міс).
Відповідно до способу зберігання і типу техніки базою зберігання можуть бути гаражі, навіси або спеціальні майданчики з твердим покриттям. Найбільш поширеним є комбінований спосіб, коли складні машини зберігаються у закритих приміщеннях (гаражі, сараї) тривалий час, робочі машини та знаряддя короткостроково - під навісами й на відкритих майданчиках.
На сільськогосподарських підприємствах, які мають велику кількість різноманітної техніки, найпрогресивнішою формою її зберігання є машинний двір з відповідною матеріальною базою і складом працівників. Він утримується на кошти, які відраховуються на зберігання техніки, її приймають на зберігання й видають для експлуатації за спеціальним актом, в якому відображуються технічний стан машин і зобов’язання машинного двору щодо технічного обслуговування під час зберігання. В умовах ринку діють окремі тарифи на послуги машинного двору.
Організація ремонту і технічного обслуговування сільськогосподарської техніки
Для подовження строку служби та зменшення експлуатаційних витрат у сільському господарстві діє планово-запобіжна система технічного обслуговування.
Вона передбачає:
- для тракторів проведення капітального і поточного ремонтів, технічних обслуговувань 1, 2, 3 та сезонних;
- для самохідних комбайнів - тих самих ремонтів і технічних обслуговувань 1, 2 та сезонних;
- для інших комбайнів і сільськогосподарських машин - поточного ремонту, періодичних та післясезонних технічних обслуговувань.
Крім того, для всієї техніки обов’язковим є щозмінне технічне обслуговування.
Періодичність ремонтів і технічних обслуговувань встановлюють за такими показниками:
- для тракторів - у мото-годинах, в умовних еталонних гектарах чи в кілограмах витраченого палива:
- для комбайнів - у тонно-гектарах збирання;
- сільгоспмашини обслуговують через певний час експлуатації, а ремонтують
після закінчення річного циклу робіт.
План ремонтів тракторів і комбайнів складають для кожної машини окремо. Основою для цього є обсяг виконаної роботи після останнього ремонту або з початку експлуатації нової машини до початку планового року, плановий обсяг роботи і науково обгрунтована нормативна періодичність певного ремонту чи технічного обслуговування.
Починають планування з капітального ремонту, потім передбачають поточний, після цього - послідовно технічні обслуговування 1, 2 і 3. Водночас слід враховувати, що з кожною дією вищого порядку збігається дія нижчого. Так, із капітальним ремонтом збігається поточний, із поточним - усі види технічного обслуговування; з третім технічним обслуговуванням - перше і друге, а з другим - перше. Ці умови враховано у формулах
Кк= (Ок + Оп) : Мк; Кт = ( От + Оп) : Мт - Кк;
де Кк і Кт — кількість капітальних і поточних ремонтів;
Ок, От - виробіток після певного виду ремонту;
Оп - обсяг роботи на плановий рік;
Мк і Мт - нормативна періодичність проведення капітального і поточного ремонтів.
На утримання машинно-тракторного парку та автомобілів у технічно справному стані в річному плані передбачають певні суми витрат. Вони складаються з відрахувань на ремонти, технічне обслуговування, заміну і ремонт гумових шин та гусениць, зберігання техніки.
Витрати обчислюють окремо за марками машин, а в умовах госпрозрахунку - для кожного трактора, комбайна чи автомобіля. Вартість запланованих ремонтів тракторів і комбайнів визначають, виходячи із встановленої періодичності та питомих норм відрахувань за формулами
Зк = Мк - Нк; Зт = Мт- Нп ∙ 1,5,
де Зк - планові витрати на один капітальний ремонт певного виду і марки трактора, комбайна;
Зг - планові витрати на поточний ремонт;
Мк - міжремонтний виробіток (періодичність) на капітальний ремонт;
Мт - періодичність проведення поточного ремонту;
Нк - норма відрахувань на одиницю виробітку для капітального ремонту;
Нп - питома норма відрахувань на поточний ремонт;
1,5 - поправочний коефіцієнт до питомої норми витрат на поточний ремонт.
Річні планові витрати на технічне обслуговування, зберігання техніки, заміну та ремонт гумових шин і гусениць обчислюють множенням планового обсягу робіт на рік на питомі норми відрахувань для цієї мети.
Якщо роботи з ремонту й технічного обслуговування машин проводять у майстерні сільськогосподарського підприємства, витрати на них обчислюють за плановою чи фактичною собівартістю, а на роботи, виконувані на ремонтних підприємствах за договором, - в оптових, роздрібних або договірних цінах.
Відповідно до плану робіт і плану ремонтів визначають ліміт витрат для кожного трактора та комбайна. Цю планову суму доводять до механізаторів, за якими закріплено відповідну силову машину з набором робочих машин і знарядь. Частину зекономлених коштів одержують механізатори, що є умовою їхньої матеріальної заінтересованості у дбайливому ставленні до техніки та економії коштів.
6.6. Планування потреби в оборотних засобах
6.6.1. Планування потреби в нафтопродуктах та організація нафтового господарства
Сільське господарство споживає багато нафтопродуктів, тому правильне їх використання і зберігання, запобігання втратам - важлива умова ефективного використання техніки.
Нафтогосподарство має свою територію, матеріальну базу й робочу силу. До його складу входять споруди та обладнання для зберігання і видачі нафтопродуктів.
Основні функції нафтогосподарства:
- участь у розрахунках потреби в паливі та мастильних матеріалах;
- одержання, зберігання й видача нафтопродуктів;
- облік надходження і витрачання нафтопродуктів, контроль їхньої якості;
- дотримання правил протипожежної безпеки та техніки безпеки й охорони праці при роботі з нафтопродуктами;
- утримання обладнання та місткостей у технічно справному стані;
- розробка і впровадження заходів щодо економії палива та мастил,
організація збирання відпрацьованих нафтопродуктів для їх
регенерації.
Усі нафтопродукти поділяють:
- основне паливо (дизельне, бензин, керосин);
- мастильні матеріали (моторне й трансмісійне масло, консистентні,
індустріальні та інші мастила).
Нафтопродукти витрачають на виконання механізованих робіт, холості переїзди тракторів, комбайнів і автомобілів, доставку сільськогосподарських машин на поле та з поля до місць тимчасового або постійного зберігання, змащування робочих машин і механізмів, обкатування нової техніки, під час ремонтів та технічного обслуговування тощо.
Потребу в основному паливі для тракторів і самохідних комбайнів обчислюють за діючими на підприємстві нормами в кілограмах на одиницю роботи. Для цього обсяг певного виду роботи, зазначений у технологічній карті, множать на норму витрати на одиницю для окремої марки трактора чи комбайна. Кількість палива, потрібного для холостих переїздів або транспортування техніки, розраховують як добуток сумарної відстані переїздів і норми витрати палива на 1 км.
При визначенні потреби в нафтопродуктах у цілому по господарству враховують їхні витрати на обкатування, технічне обслуговування і ремонти за окремими нормами витрачання на ці заходи.
Потребу в мастильних матеріалах для силових машин обчислюють за відсотковими нормами від кількості основного палива для кожної марки, а для робочих машин та обладнання - за нормами витрати певного виду мастила на одиницю роботи.
Для розрахунку загальної потреби в нафтопродуктах по підприємству в цілому на різні цілі підсумовують їхню потребу для окремих виробничих і господарських підрозділів й додають нормативний двотижневий запас.
При укрупнених розрахунках потребу в паливі для машиннотракторного парку визначають за нормами на один еталонний гектар для окремих марок тракторів і на один фізичний гектар збирання для самохідних комбайнів або на 1 год роботи машин при повному й неповному завантаженні двигуна, а в мастильних матеріалах - так само, як і при розрахунку на виконану роботу, тобто за відсотковими нормами до кількості основного палива.
Витрату палива автотранспортом планують у літрах на 100 км пробігу, додатково - на 100 т/км вантажообороту, а для самоскидів - ще й на кожний рейс по 0,25 л (на перекидання кузова). Одержані планові дані в літрах перераховують у кілограми за коефіцієнтами питомої маси (для бензину - 0,76, а для дизельного палива - 0,90).
Кількість мастильних матеріалів планують за відсотковими нормами від наявності основного палива. Крім того, передбачають витрати нафтопродуктів на обкатування, технічне обслуговування та ремонт автомобілів.
Важливе значення для зниження собівартості продукції, послуг і робіт має економія нафтопродуктів, основні шляхи якої:
- транспортування у герметичних місткостях;
- зберігання в технічно справних місткостях із дотриманням вимог щодо запобігання підтіканню та випаровуванню (своєчасне технічне обслуговування і ремонт цистерн, заглиблення їх у землю або фарбування в білий колір, заповнення не менш як на дві третини); заправлення машин лише закритим способом; раціональне комплектування агрегатів і скорочення холостих переїздів завчасною розробкою маршрутів;
- збирання та регенерація відпрацьованого мастила; жорсткий контроль за
використанням усіх видів нафтопродуктів. Усі ці заходи не лише скорочують
витрати нафтопродуктів, а й сприяють поліпшенню екологічного стану
навколишнього середовища.
Нафтогосподарство обслуговує спеціальний колектив працівників, їхня чисельність залежить від кількості нафтопродуктів, що використовуються для виробничих та господарських потреб протягом року.
6.6.2. Планування потреби в кормах
Застосовують, як правило, два способи визначення планової потреби в кормах для продуктивної худоби і птиці. Перший спосіб передбачає використання даних щодо середньорічного поголів’я худоби за статево-віковими групами і нормативи річної потреби різних видів кормів на одну голову. Перемноживши ці величини одержують планову потребу в кормах на поголів’я тварин.
Нормативи визначають виходячи із збалансованих за перетравним протеїном та іншими поживними речовинами добових раціонів на літній і зимовий періоди за планової продуктивності. При поточному плануванні раціони складають відповідно до прийнятих у господарстві типів годівлі, а також з урахуванням фактичної наявності кормів на початок планового року, передбачуваних обсягів виробництва кормів у плановому році, можливостей їх придбання і надходження в порядку отоварювання.
У разі застосування другого способу потребу в кормах визначають за плановими даними виробництва окремих видів тваринницької продукції, нормами витрат кормових одиниць на виробництво одиниці продукції і раціональної для умов конкретного господарства структури кормів. За вмістом кормових одиниць в 1 ц фізичних кормів обчислюють потребу в них у натуральному виразі
План потреби в кормах при поточному плануванні складають на два періоди: на календарний рік; від урожаю планового року до врожаю наступного року. У першому випадку показники характеризують річні витрати кормів за відповідними статево-віковими групами тварин; їх використовують під час обчислення планової собівартості продукції тваринництва. Потреба у кормах від одного врожаю до другого є, по-суті, заявкою галузям рослинництва на виробництво кормів у плановому році - основа для розрахунку необхідних посівних площ відповідних культур, які разом з природними угіддями забезпечують одержання необхідної для підприємства кількості кормів.
Страховий фонд планують на концентровані корми - 8-10 відсотків, грубі і соковиті - 15 відсотків від річної їх потреби. Покриваються ці фонди тими видами кормів, які добре зберігаються більше року (концентровані, солома, силос).
6.6.3. Планування потреби в насінні
Формами планової документації сільськогосподарських підприємств передбачено розрахунок потреби й вартості насіння. Проте процес планування не зводиться тільки до цього. Важливо охопити весь комплекс питань, пов’язаних з сортооновленням, сортозаміною та виробництвом власного насіннєвого матеріалу.
Істотно підвищилася за останні десятиріччя роль сортів у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур. Тому кожному господарству в процесі планування слід передбачати прискорене впровадження у виробництво нових продуктивніших сортів та гібридів.
У свою чергу насіння того самого сорту, вирощене в різних умовах, може істотно відрізнятися врожайними властивостями. Добре організоване насінництво, своєчасне сортооновлення може сприяти підвищенню врожайності зернових культур на 20 відсотків. Це забезпечується збереженням чистосортності й господарськоцінних властивостей сорту. Тому важливо своєчасно проводити сортооновлення й приділяти належну увагу вирощуванню, післязбиральному обробіткові та зберіганню насіння.
Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву. Якщо при складанні річного плану господарства можна користуватися усередненими для культур нормами висіву насіння, то в планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведення посіву застосовують індивідуальні норми. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Умови можуть відрізнятись не лише у виробничих підрозділах, а й на окремих ділянках земель, що зумовлює відповідне визначення норм висіву насіння.
Норму висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів з урахуванням господарської придатності насіння.
У плані передбачають створення в необхідних розмірах відновлювального страхового фонду насіння розміром 10-15 відсотків від загальної потреби в насінні ярих культур.
Потребу в насінні для посівів під урожай планового року, як правило, задовольняє продукція, вироблена в передплановому році, а потребу в насінні для посіву озимих культур покривають продукцією планового року. Крім того, передбачають придбання насіння для сортозаміни й сортооновлення.
Заміну сорту певної культури планують з появою нових продуктивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх
вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах. Сортооновлення періодично передбачають для всіх сільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва.
Придбання насіння для сортооновлення й посівні площі насінницьких посівів планують з урахуванням їхньої врожайності й потреби в насінні. При цьому виробничі посіви зернових в основному забезпечуються насінням третьої репродукції.
У картоплярстві періодичність оновлення сортів залежить від ґрунтово-кліматичних умов зони і особливо від поширення в ній вірусних хвороб, фітофторозу, кільцевої і сухої гнилі, чорної ніжки. Строки сортооновлення залежать також від піддатливості сорту до захворювань.
6.6.4. Планування нагромадження і використання добрив та засобів захисту рослин
Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що за оптимальних умов частка добрив у формуванні приросту валових зборів продукції становить близько 50 відсотків. Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами і програмувати умови одержання запланованого врожаю.
У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на навколишнє середовище і якість продукції.
Такі нормативи розробляють для окремих природних регіонів і вони відповідають умовам тих господарств, де експериментально розробляються. Однак умови використання добрив неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. До того ж нормативи встановлюють, як правило, для значних інтервалів урожайності (наприклад, для кормових коренеплодів 500-700, цукрових буряків 350-450 ц/га). Більша межа інтервалу перевищує меншу на 20-40 відсотків.
Тому в господарствах, беручи за основу зазначені нормативи, доцільно визначати норми внесення добрив для одержання запланованого врожаю, користуючись одним із варіантів балансового методу. При цьому потребу в добривах обчислюють окремо для кожного їх виду (азотні, фосфорні, калійні), а норму внесення кожної поживної речовини (№, Р2О5, К2О) визначають за виносом поживних речовин з урожаєм з урахуванням наявності даної речовини в ґрунті, коефіцієнтів використання поживної речовини з мінеральних добрив і ґрунту.
На особливу увагу заслуговує планування використання органічних добрив. За існуючої структури посівних площ, агротехніки й урожайності надходження органічних речовин з кореневими і пожнивними рештками, а також органічними добривами не компенсують втрати гумусу під час його мінералізації. Як наслідок, за останні 25-30 років вміст гумусу в грунті істотно зменшився у всіх зонах країни, зокрема середньогумусні чорноземи України перейшли в категорію малогумусних (менш 6 відсотків).
Під час складання планів господарства намічають заходи щодо поліпшення балансу гумусу в грунті за рахунок внесення гною, гноївки, пташиного посліду, компостів, торфу, озерного мулу, осадів стічної води, посівів сидеральних культур, а в останні роки і подрібнення та приорювання побічної продукції рослинництва (соломи, стебла кукурудзи, гички буряків тощо).
Заготівлю гною планують за приблизними нормами його виходу від однієї голови худоби з урахуванням тривалості стійлового періоду. Такі норми наведено у всіх довідниках з планування сільського господарства.
Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення ґрунту. Гній вносять великими дозами, бо зменшення доз за одночасного збільшення площі, не підвищуючи продуктивності сівозміни в цілому, збільшує витрати на його використання. Гній вносять, як правило, через кожні 3-4 роки.
Визначивши потребу в поживних речовинах для забезпечення планового врожаю, з’ясовують можливості її задоволення за рахунок елементів живлення з грунту, органічних і мінеральних добрив, внесених під попередники, органічних добрив планового року, а також можливостей придбання мінеральних добрив. За недостатнього задоволення потреби в мінеральних добривах розподіляють їх за культурами так, щоб забезпечити найвищий ефект.
Планування захисту рослин
План підприємства із захисту сільськогосподарських культур розробляється на підставі прийнятої в країні науково-обґрунтованої системи захисту рослин, яка включає виконання агротехнічних та інших профілактичних заходів щодо запобігання масовому розвитку бур’янів, хвороб і шкідників; запровадження стійких до хвороб сортів, біологічних методів захисту рослин, ефективних способів використання пестицидів. Він передбачає виконання комплексу заходів щодо захисту рослин, визначення потреби в біологічних заходах, хімічних препаратах, різних матеріалах, техніці й робочій силі. За наявності на підприємстві спеціалізованих загонів (ланок) із захисту рослин для них складають річні виробничі завдання й робочі плани за періодами робіт.
У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів власними засобами, із залученням спеціалізованих організацій, за допомогою сільськогосподарської авіації, а також вартість цих робіт.
Під час розробки плану використовують таку інформацію:
- площі сільськогосподарських культур, що потребують захисту від тих чи інших шкідників, хвороб і бур’янів та розміщення їх у полях сівозмін;
- місткість зерносховищ, овоче-картоплесховищ; карти забур’яненості полів;
- дані обстеження щодо поширення шкідників і зараженість хворобами культурних рослин на полях у передплановому році;
- визначений на основі літніх спостережень і осінніх обстежень прогноз кількості шкідників, що ввійшли в зимівлю;
- норми витрат хімічних і біологічних препаратів та можливості їх придбання,
а також типові чи конкретного господарства технологічні карти виконання робіт,
пов’язаних з боротьбою проти шкідників, хвороб та бур’янів.
Використовують також інформацію стосовно посівів та багаторічних насаджень у населення, на яких потрібно буде виконати роботи із захисту рослин від шкідників і хвороб.
Послідовність планування заходів щодо захисту рослин
У першу чергу передбачають заходи, пов’язані з обґрунтуванням посівних площ: правильне чергування культур у сівозмінах, насичення їх проміжними і повторними культурами, що обмежують поширення бур’янів, хвороб і шкідників. Потім планують агротехнічні заходи, які включають у технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур. Передбачається насичення технології операціями, що знищують бур’яни й обмежують можливості поширення окремих шкідників (лущення стерні, періодичні культивації, боронування та міжрядні обробітки), своєчасне і якісне виконання технологічних операцій, забезпечення відповідної технології зберігання та внесення в ґрунт органічних добрив.
Наступним етапом планування захисту рослин є використання біологічних засобів захисту рослин. Найпоширенішою серед них є трихограма, яку застосовують під посіви цукрових буряків, кукурудзи, багаторічних трав, зернобобових, соняшнику, овочевих та інших культур. Біологічні засоби захисту рослин витісняють пестициди в овочівництві закритого ґрунту, де з високою ефективністю використовують хижого кліща фітосейулюса, хижу галицю, енкарзію та мікробіопрепарати. Планові обсяги використання біологічних засобів слід узгоджувати з відповідними лабораторіями біологічного методу захисту рослин.
І тільки коли всі розглянуті засоби захисту рослин недостатньо дійові або ефективні, планують заходи хімічного захисту. При цьому перевагу надають менш шкідливим для рослин, тварин і людей пестицидам, що передбачені списком хімічних і біологічних засобів боротьби зі шкідниками, хворобами рослин і бур’янами, дозволених для використання в сільському господарстві, затвердженим Міністерством АПК України за погодженням з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством рибного господарства і Міністерством з охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Відповідно до цього списку планують норми витрат препаратів і діючої речовини для сільськогосподарських культур, кратність і строки останньої обробки перед збиранням урожаю.
Обчислюючи потребу в пестицидах ураховують передпосівне протруювання насіння з метою знезараження його від грибкових захворювань, а сходів - від ґрунтових шкідників; розширення робіт, пов’язаних з боротьбою зі шкідниками і хворобами садів, ягідників, виноградників; застосування гербіцидів для боротьби з бур’янами, зооцидів - для знищення шкідливих гризунів. Потребу в пестицидах господарства визначають для всіх посівів, включаючи й присадибні ділянки населення незалежно від того, за рахунок власних коштів чи бюджетних асигнувань виконуватимуться ці роботи.
Плануючи використання пестицидів, слід ураховувати, що більшість їх згубно діє не лише на шкідників, хвороби і бур’яни, а й на ґрунтові мікроорганізми, корисних комах, птахів, тварин і людей. Тривалий період розкладу багатьох з них зумовлює значні нагромадження їх у ґрунті, а їхня здатність мігрувати й нагромаджуватись у повітрі, воді й рослинах у розмірах, що перевищують допустимі норми, є однією з найважливіших проблем їх використання.
У процесі здійснення планів передбачені роботи не є обов’язковими для виконання. Пестициди застосовують лише після обстеження посівів на виявлення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур і встановлення доцільності виконання хімічних робіт.
ПЕРЕГЛЯНУТИ
СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ
Контрольні питання
- Класифікація основних засобів виробництва сільськогосподарського призначення та методика визначення амортизаційних відрахувань.
- Система машин, її роль у завершенні комплексної механізації сільськогосподарського виробництва.
- Визначення потреби підприємства і його підрозділів у тракторах, комбайнах та сільськогосподарських машинах.
- Визначення потреби у вантажних автомашинах та обсягу вантажоперевезень.
- Методика визначення планових видів ремонтів, кількості технічних обслуговувань на рік для певної машини.
- Планування обсягу і собівартості тракторних і автотранспортних робіт.
- Методика планування потреби в оборотних засобах (нафтопродуктах, кормах,
насінні, добривах).
