M&M (Marketing and Management)

Система агросервісного обслуговування аграрних підприємств

4.3. Особливості організації окремих напрямів агросервісної діяльності

Організація агрохімічного обслуговування сільськогосподарських підприємств

Найбільшу питому вагу у виробничих послугах сільському господарству займає агрохімічне обслуговування. Основним в організації виробничого обслуговування агрохімічними підприємствами сільськогосподарських товаровиробників є визначення економічного механізму взаємовідносин між партнерами. Інтеграція партнерів повинна здійснюватися в напрямі створення агрохімічних підприємств ринкового типу на підставі приватизації, яка спрямована на поєднання інтересів обслуговуючих підприємств і сільськогосподарських товаровиробників шляхом їх кооперації або передачі контрольного пакета акцій агрохімічного підприємства сільськогосподарським товаровиробникам при створенні акціонерного товариства.

Наразі сількогосподарські товаровиробники забезпечуються мінеральними добривами та засобами захисту рослин двома каналами - за держпрограмою і прямими контрактами.

Серед постачальників мінеральних добрив найбільшу частку на ринку в 2001-2002 роках займало ВАТ “ Агрохімцентр”, яке має свої представництва в усіх областях та районах України.

Основними постачальниками отрутохімікатів, крім названої структури, є ЗАТ “Украгробізнес”, спільне підприємство “Райз Агросервіс - інвест”, ТОВ “Об’єднана агротехнічна компанія”, ТОВ АПФ “Агромир”, ВАТ “Украгросервіс”

Організація транспортного обслуговування сільськогосподарських підприємств

Добре налагоджене транспортне забезпечення є важливою умовою успішної роботи агропромислових організацій всіх форм власності. Вплив цього чинника на ефективність та кінцеві результати виробничої діяльності АПК виявляється через рівень транспортних витрат, своєчасного та повного задоволення потреб споживачів у перевезеннях.

Завдання транспортного обслуговування АПК - своєчасне, якісне та повне задоволення потреб товаровиробників у перевезеннях при одночасному підвищенні його економічної ефективності. Крім того, надійне транспортне забезпечення визначає і рівень конкурентоспроможності транспортних формувань. В умовах переходу до ринкових відносин транспортне забезпечення суттєво впливає не тільки на результати виробничо-фінансової діяльності функціонуючих господарських структур АПК, але є важливим чинником поліпшення соціально-економічних умов життя та діяльності сільського населення.

Основними експлуатаційними чинниками, що визначають рівень транспортного забезпечення, доцільно вважати характер і структуру вантажів, відстань перевезень, шляхові умови, обсяги перевезень та їх сезонні коливання, використання транспортних засобів у комплексі із сільськогосподарськими машинами та агрегатами.

Транспортне обслуговування одне із перших пристосувалося до ринкових умов. Це пояснюється тим, що в кожному адміністративному районі ці послуги можуть надавати різні конкуренти: автотранспортні підприємства, транспортні підрозділи переробних і сервісних підприємств АПК, автопарки аграрних підприємств. Крім того, перевезення здійснюють різні підприємницькі структури, приватні власники вантажних автомобілів.

Враховуючи зміни в аграрному секторі та вимоги сільськогосподарських товаровиробників до транспортного забезпечення, доцільно мати в розрахунку на 1000 га сільськогосподарських угідь для підприємств Степу - 9,2 одиниць рухомого складу, Лісостепу - 11, Полісся - 13,6 автомобілів.

Найвищою в структурі автотранспорту сільськогосподарських підприємств має бути частка самоскидів як найбільш придатних для умов аграрного виробництва (короткі відстані перевезень, недостатня кількість засобів розвантаження, значні обсяги насипних вантажів тощо). Бортових автомобілів доцільно мати понад 20-22 відсотки і не менше 10 відсотків автомобілів зі змінним кузовом. Причому, в господарствах Степу середня вантажопідйомність автомобіля в 1,2-1,4 разу вища, ніж у Поліссі.

Організація меліоративного обслуговування сільськогосподарських підприємств

Одним з головних напрямків інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є меліорація - сукупність організаційно- господарських, технічних і технологічних заходів, спрямованих на докорінне поліпшення земель з несприятливими водними та повітряними режимами, хімічними і фізичними властивостями. Види меліорації: зрошення, осушення, агролісомеліорація, хімічна меліорація (вапнування та гіпсування земель, внесення добрив), культуртехнічні роботи тощо.

Понад 80 відсотків зрошуваних земель зосереджено в зоні Степу та 60 відсотків осушених земель - у зоні Полісся.

Зрошення й осушення земель вимагають будівництва і експлуатації меліоративних систем, міжгосподарських меліоративних мереж, підтримання їх в технічно справному стані, належного регулювання водно-повітряного режиму, обґрунтування і суворого дотримання технології вирощування сільськогосподарських культур на цих землях.

Саме вирішенням питань, пов’язаних з будівництвом і експлуатацією меліоративних систем, займаються на договірних засадах спеціалісти Державного комітету України по водному господарству, його обласні і районні управління з експлуатації зрошувальних та осушувальних систем, значна частина яких уже реформована в акціонерні товариства.

Площі орних земель в Україні, які потребують хімічної меліорації, становлять понад 10 млн. га. Для підвищення їх родючості необхідно щорічно вапнувати 1,9 млн. га та гіпсувати 0,3 млн. га земель.

Хімічна меліорація ґрунтів в Україні провадиться в основному за рахунок держбюджету силами механізованих загонів райсільгоспхімії на договірні основі.

Ветеринарне обслуговування сільськогосподарських підприємств

Ветеринарне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників покладено на Державний департамент ветеринарної медицини, який підпорядкований міністру аграрної політики України.

Утримання апарату Держдепартаменту ветмедицини здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

До сфери управління Державного департаменту ветеринарної медицини належать Республіканське управління державної ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, обласні державні управління ветеринарної медицини, районні підприємства (лікарні) державної ветеринарної медицини, корпорації з ветеринарного і зоотехнічного забезпечення тваринництва “Укрветзоопромпостач” з мережею обласних державних підприємств “Ветзоопромпостач”.

У соціально-побутовому будівництві перспективним може стати створення, особливо в малих селах і для відокремлених сільських господарств, кооперованих комбінованих об’єктів, таких, наприклад, як дошкільний заклад - початкова школа - спортивний комплекс - заклад культури або торговельне підприємство - підприємство громадського харчування - заготівельний пункт - переробний цех - міні-комбінат побутового обслуговування. В обох випадках до таких комбінованих структур можна долучити й житло для працівників сфери обслуговування.

Уміле залучення і використання всіх можливих джерел фінансування та утримання об’єктів соціальної інфраструктури в перспективі може забезпечити поступовий перехід від відокремленого функціонування автономних служб (підприємств, закладів, організацій) до створення інтегрованих територіальних комплексів, комбінатів, фірм сільського сервісу.

4.4. Організація здійснення лізингових операцій

Лізинг - це договір, укладений двома сторонами, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) надає в користування іншій стороні (лізингоодержувачу) об ’єкт лізингу на визначений період і за певну плату.

Лізинг є особливою формою кредитних відносин - товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Останнє переходить до лізингоодержувача, у той час як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном.

Для лізингу в основному притаманний тристоронній характер відносин, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб’єкти: лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна.

Об’єктом лізингу, що використовується у сільськогосподарському виробництві, можуть бути трактори, комбайни, сівалки, машини для обробітку ґрунту, устаткування для ремонтних майстерень, різні виробничі будівлі та споруди тощо.

Суть лізингової операції

Майбутній лізингоодержувач (с.-г. підприємство), в якого відсутні власні кошти, звертається в лізингову компанію з пропозицією про укладання лізингової угоди. Згідно з цією угодою лізингоодержувач вибирає продавця (виробника сільськогосподарської техніки), який має необхідне майно, а лізингодавець придбає його і передає це майно лізингоодержувачу в тимчасове користування за відповідну плату згідно з договором.

Лізингова операція - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає надання майна в користування іншим особам на визначений термін за відповідну плату. Основною ознакою лізингової операції є те, що лізингодавець виступає як фінансуюча організація, що придбає у продавця лізингове майно на умовах передавання його в лізинг лізингоодержувачу.

Є два види лізингу: фінансовий лізинг і оперативний.

Фінансовий лізинг - законодавством трактується як лізингова угода, в результаті укладення якої лізингоодсржувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди (до 4-6 років).

По завершенні строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший від строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди. Після завершення строку угоди оперативного лізингу можливі такі варіанти дій відповідно до Закону України “Про лізинг”:

• об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю;
• строк договору лізингу може бути продовжений;
• об’єкт лізингу може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
  

Спільним між фінансовим і оперативним лізингом є те, що об’єкт лізингу протягом усього строку договору залишається власністю лізингодавця. Схему можливих форм існування фінансового і оперативного лізингу подано нижче.

Під організацією здійснення лізингової операції розуміють послідовне налагодження і юридичне оформлення організаційно- економічних відносин між суб’єктами лізингу та забезпечення моніторингу виконання взятих ними зобов’язань. Така організація здійснюється в три етапи: підготовчий, юридичне оформлення відносин між учасниками лізингової операції, виконавчий.

На підготовчому етапі потенційними суб’єктами лізингової операції виконується весь комплекс попередніх робіт, необхідний для наступного юридичного оформлення організаційно-економічних відносин між ними через укладання відповідних договорів. До таких робіт (лізингових процедур) належать:

• обґрунтування необхідності укладання лізингової угоди потенційним лізингоодержувачем;
• звернення (заявка) потенційного лізингоодержувача до лізингодавця з пропозицією надати лізингові послуги;
• попередня оцінка ефективності лізингової угоди лізингоодержувачем і лізингодавцем;
• оцінка лізингодавцем платоспроможності і ділової репутації потенційного лізингоодержувача;
• заявка лізингової компанії до банку про надання кредиту для фінансування лізингової угоди за умови нестачі власних коштів;
• замовлення лізингодавця виробнику (постачальнику) про купівлю у власність відповідного об’єкта лізингу.
  

На другому етапі між учасниками лізингової операції здійснюється укладання: лізингової угоди, кредитної угоди між лізингодавцем і банком за умови нестачі власних коштів, договору купівлі-продажу об’єкта лізингу, акта прийняття об’єкта лізингу в експлуатацію, угоди про технічне обслуговування об’єкта лізингу, угоди про страхування об’єкта лізингу.

Не всі із названих договорів мають бути обов’язково укладені.

На третьому, виконавчому етапі здійснюється виконання лізингової угоди щодо експлуатації об’єкта лізингу відповідно до вимог, зазначених в угоді; виплати лізингових платежів в обумовленому розмірі і в передбачені строки; правильного документального відображення операцій, пов’язаних з реалізацією лізингової угоди, в обліку та звітності суб’єктів цієї угоди; оформлення відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем, пов’язаних із завершенням лізингової угоди (повернення об’єкта лізингу, укладання нової угоди, викуп об’єкта лізингу).

З огляду на інтереси лізингоодержувача, найбільш важливим для нього є договір, який укладається у формі багатосторонньої лізингової угоди за участю зазначеного суб’єкта господарювання, лізингодавця та продавця об’єкта лізингу або у формі двосторонньої угоди між лізингоодержувачем і лізингодавцем.

Закон України “Про лізинг” передбачає такі істотні умови лізингового договору:

1. найменування сторін (їх повна і скорочена назва); 
2. об’єкт лізингу. Детально описуються склад майна, що передається у користування лізингоодержувачу, його вартість, техніко- економічні характеристики, умови та строки його поставки (якщо лізингодавець порушив строки чи/та умови поставки об’єкта лізингу, лізингоодержувач має право вимагати від нього поставки цього об’єкта та відшкодування збитків, спричинених затримкою його передачі в користування зазначеного суб’єкта лізингової угоди);
3. строк, на який укладається лізингова угода;
4. розмір та форма сплати лізингових платежів, строки сплати та умови перегляду;
5. переоцінка вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством України;
6. повернення об’єкта лізингу (тут передбачаються строки повернення, яка із сторін несе витрати, пов’язані з таким поверненням, технічний стан об’єкта). У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт лізингу відокремлюється від загального майна зазначеного суб’єкта лізингу і підлягає поверненню лізингодавцю. Якщо з вини лізингоодержувача порушено строки та умови повернення об’єкта лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача безумовної передачі зазначеного об’єкта та відшкодування збитків, завданих такою затримкою, відповідно до умов договору;
7. експлуатація та технічне обслуговування, модернізація об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану (в цій умові зазначається, що лізингодавець має право здійснювати за свій рахунок контроль за експлуатацією та цільовим використанням об’єкта лізингу лізингоодержувачем. Останній зобов’язаний експлуатувати орендоване майно згідно з умовами цього пункту договору та інструкціями продавця);
8. страхування об’єкта лізингу;
9. реєстрація об’єкта лізингу. Відповідно до згаданого закону майно, передане в оренду за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Лізингоодержувач у цьому разі здійснює реєстрацію об’єкта лізингу згідно з чинним законодавством. За оперативного лізингу орендоване майно залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Водночас лізингоодержувач зараховує дане майно на позабалансовий рахунок з відміткою, що це майно орендоване за оперативним лізингом;
10. викуп об’єкта лізингу після закінчення строку лізингової угоди. Такий викуп може бути здійснений не раніше строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу. Якщо лізингоодержувач не реалізує своє право викупу об’єкта лізингу і не продовжить строку лізингової угоди після її завершення, він зобов’язаний повернути зазначений об’єкт лізингодавцю у стані, зазначеному в договорі;
11. дострокове розірвання угоди. Ці умови визначаються в договорі за взаємною згодою сторін. Водночас Законом України “Про лізинг” передбачається, що угода розривається в разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків. На вимогу лізингодавця об’єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі;
12. надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача. Останній зобов’язаний у зазначені в цьому пункті строки надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об’єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ до перевірки об’єкта лізингу та умов його експлуатації;
13. відповідальність сторін;
14. дата і місце укладення угоди.

У лізинговій угоді за взаємною згодою сторін можуть бути передбачені й інші умови.

Лізингова угода набуває чинності з дати підписання її суб’єктами (лізингоодержувачем, лізингодавцем і постачальником) акта приймання об’єкта лізингу в експлуатацію.

В українському законодавстві зазначено, що в разі, коли об’єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу, передбачається залучення державних коштів, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації. Такій реєстрації підлягають і договори лізингу, на які надані державні гарантії.

Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, яка виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право користування лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець відшкодовує свої фінансові витрати на купівлю майна і отримує прибуток.

При укладенні лізингового договору сторони встановлюють загальну суму лізингових платежів, форму, метод нарахування, періодичність виплати внесків, а також способи їх виплати.

Наведена схема підтверджує ту істину, що доступ до соціальної інфраструктури села відкритий. Однак служби першої групи, які функціонують безпосередньо на аграрних підприємствах, фінансуються та розвиваються, власне, за кошт підприємств і, як правило, працюють не на прибуток. Що ж до служб другої групи, то за сучасних умов окремі з них працюють на комерційних засадах.

Якщо служби першої групи належать підприємству і створюються за його кошти, то у формуванні служб другої групи участь брали переважно спеціалізовані центральні (обласні, районні) структури, агропромислові формування та бюджетні ресурси держави. Об’єкти соціальної інфраструктури першої групи, як правило, розміщуються у виробничих підрозділах підприємства (тракторно- польові стани, тваринницькі ферми, майстерні) і їх цільовою функцією є поліпшення умов праці та відпочинку працівників у процесі виробництва. Об’єкти другої групи, як правило, мають більш-менш однакову концентрацію в центрі сільського поселення і покликані обслуговувати все сільське населення незалежно від того, в якій сфері воно працює. Послугами об’єктів цієї групи епізодично користується і несільське населення.

Перелік галузей і видів діяльності соціальної інфраструктури показує, що у цій сфері практично вирішуються питання подальшого підвищення рівня життя всіх верств сільського населення. Це знаходить свою конкретизацію у таких найголовніших напрямах діяльності соціальної інфраструктури:

• створення сприятливих умов для праці та відпочинку;
• всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей, творчої активності;
• підвищення освітнього, професійного і культурного рівня;
• задоволення потреб сільських мешканців у медичному та інтелектуально-етичному обслуговуванні;
• створення нормальних житлово-комунальних умов, побутове обслуговування.

Реалізація цих напрямів дає змогу формувати підвищену мотивацію до високопродуктивної праці і завдяки цьому домагатися вищих результатів у галузях основного виробництва.

Всі підприємства та організації соціальної інфраструктури на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку можуть бути віднесені до різних за походженням джерел фінансування:

• утримувані за рахунок державного бюджету (шкільні та дошкільні заклади, медичні установи, інтернати, клуби, будинки культури);
• такі, що функціонують на підставі комерційного розрахунку (сучасні побутові комбінати, різні культурно-видовищні заклади, кафе, бари, їдальні);
• самоокупні, які не одержують прибутку, а свої витрати відшкодовують за рахунок коштів бюджету і оплат споживачів (газо-, водо- і електрозабезпечення, житловий (власний) і комунальний фонд).

Усі ці можливі варіанти мають визначатися в кожному сільському поселенні, зокрема, на основі врахування фактичного фінансового стану аграрних підприємств, об’єктів соціальної сфери і місцевих (сільських) рад.

Перелік можливих шляхів фінансового забезпечення соціальної інфраструктури показує, що на нинішньому етапі дещо змінюються акценти соціальної політики на селі, набуваючи нових ознак. Зокрема, має зрости роль сільських рад, а значить, місцевого бюджету в підтримці соціального розвитку села. Посилюється роль новостворених агроформувань в утриманні об’єктів соціальної інфраструктури.

ПЕРЕГЛЯНУТИ СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Контрольні питання

1. Функціональна роль обслуговуючої інфраструктури.
2. Види агросервісного обслуговування.
3. Організація матеріально-технічного постачання в сучасних умовах.
4. Технічні центри як форма комплексного сервісного підприємства.
5. Суть лізингових відносин.
6. Види лізингу та організація здійснення лізингових операцій.
7. Зміст лізингової угоди та порядок лізингових розрахунків.

ПРОЙТИ ТЕСТ НА ЗАСВОЄННЯ ВИВЧЕНОГО