M&M (Marketing and Management)

Якщо скористатися навіть цим узагальненням галузевої структури сільського господарства України, то можна зрозуміти, що

• різноманітність галузей по-різному інтегрується в окремих зонах і навіть у різних формах господарювання;
• при всій природній потребі органічного поєднання галузей кожне господарство намагається максимально спеціалізуватися, щоб сконцентруватися й не розпорошувати ресурси;
• споживча потреба в продуктах сільськогосподарського походження, яка є практично однаковою протягом року, потребує різних методів і способів вирощування, зберігання і переробки їх;
• наявність великої кількості галузей ставить проблему їх ресурсного забезпечення відповідно до особливостей технології та кінцевого продукту;
• кожна галузь сільського господарства потребує своєрідного, властивого тільки їй агрозоотехнічного забезпечення, наявності професійних знань щодо особливостей сільського господарства взагалі.

Багатогалузевий характер виробництва, залежність сільського господарства від природних та економічних умов, складний взаємозв’язок різних факторів, які впливають на результати господарської діяльності, потребують науково обґрунтованої організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах та їх підрозділах з використанням досягнень науки і передової практики, врахування особливостей дії законів розвитку природи й суспільства відповідно до вимог ринку.

1.2. Предмет та об’єкти науки

Планування та організація виробництва - складна і багатогранна суспільно-економічна категорія. Рівень організації виробництва значно зумовлює кінцеві результати діяльності підприємства будь-якої форми власності і господарювання. Організація виробництва є економічною наукою, суть якої в літературних джерелах трактується по-різному.

Найбільш узагальнюючим можна вважати, що планування та організація виробництва - це економічна наука, яка на підставі об’єктивних законів природи і розвитку суспільства вивчає закономірності планування, раціональної побудови й ефективного ведення господарства у підприємствах та об’єднаннях з метою найбільш повного використання виробничого потенціалу, забезпечення максимального виходу високоякісної продукції та надання послуг, які б відповідали попиту споживачів і забезпечували отримання прибутку.

Планування та організація виробництва як наука, за своєю сутністю, залишається постійною на всіх етапах розвитку продуктивних сил стосовно до особливості кожної суспільної формації. У той же час з розвитком продуктивних сил та зміною виробничих відносин значно поширюється її масштабність. В умовах ринкової економіки, коли всі первинні структурні формування в системі АПК функціонують на принципах самостійності, відбувається інтеграція сільськогосподарських товаровиробників з підприємствами з переробки, зберігання і реалізації продукції, виникнення нових організаційних структур, економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими товаровиробниками і підприємствами та організаціями сфери виробничо-технічних послуг з формуваннями інфраструктури ринку, а також з державою. Усе це стає прерогативою науки організації виробництва.

У системі економічних наук планування та організація сільськогосподарського виробництва, хоч і спирається на теоретичні та методологічні основи політичної економії й економіки сільського господарства, виступає як первісна, формуюча безпосередньо процес виробництва й основи для економічних наук (управління, бухгалтерський облік, аналіз та ін.).

Під час вивчення й обґрунтування тих чи інших процесів наука планування та організація виробництва використовує складні закономірності і насамперед системний підхід при розв’язуванні організаційно-економічних завдань, здійснення організаційно- технологічних процесів, пов’язує всі сторони виробництва, переробки і реалізації продукції стосовно до ринкових умов. Теоретичні та практичні напрацювання її ґрунтуються на пізнанні механізму дії об’єктивних законів розвитку природи та суспільства, врахуванні досягнень біологічних, економічних, технічних та технологічних наук, особливо агрономічних і зоотехнічних. Усі явища і процеси розглядаються в динаміці відповідно до продуктивних сил характеру виробничих відносин в умовах розвитку багатоукладної економіки.

Планування та організація виробництва як наука тісно пов’язані з економічними, технічними та технологічними науками, оскільки при виробництві сільськогосподарської продукції техніка, технологія та організація знаходяться в нерозривному зв’язку, доповнюючи і збагачуючи одна одну новими теоретичними положеннями з актуальних проблем розвитку агропромислового комплексу.

На нинішньому етапі переходу до ринку об’єктами цієї науки є сільськогосподарські підприємства різних форм власності: сільськогосподарські кооперативи, асоціації, публічні і приватні акціонерні товариства, різні господарські товариства, селянські (фермерські) господарства, малі та спільні підприємства, інші фізичні й юридичні господарюючі суб’єкти.

Планування та організація виробництва як навчальна дисципліна спрямована на вивчення закономірностей та методичних підходів створення раціональних форм підприємств в умовах розвитку ринкових відносин і організації в них високопродуктивного сільськогосподарського виробництва й інших видів підприємницької діяльності. За останні роки прийнято ряд законів та законодавчих актів щодо зміни виробничих відносин, які існували до 1991 р., та створення нових організаційних структур на підставі приватної власності. Тому потрібні нові підходи до розробки механізму функціонування таких формувань, а також вирішення інших організаційно-економічних та соціальних питань в аграрному секторі, використовуючи різні методи дослідження.

Глибоке знання теорії та практики дозволяє в кожному конкретному випадку планувати та організовувати виробництво, застосовувати такі прийоми та способи ведення господарства, які за інших рівних умов забезпечать найповніше використання всіх факторів, дають найбільший ефект. При цьому, необхідне максимальне врахування місцевих природно-економічних умов, що впливають на рівень організації і кінцеві результати виробництва.

Активне використання нових наукових і технічних рішень, передових прийомів й організації праці та управління, творчий пошук резервів виробництва, ретельний облік зміни потреб і попиту - такими є вимоги до сучасного господарника. Він повинен володіти почуттям нового, бачити перспективу та вміти приймати рішення з повним знанням справи, бути вихователем у колективі, організатором виробництва.

Під методом науки розуміють спосіб пізнання явища, що вивчається (досліджується). Найзагальнішою його формою є практичний досвід, викладений за певною системою. Але наукові висновки можливо зробити тільки на підставі безперервного вивчення, нагромадження, узагальнення та аналізу практичного досвіду. Теорія освітлює шлях практиці, визначає головні напрями розвитку суспільного виробництва. Практика підтверджує правомірність або неправильність теоретичних положень, тобто є критерієм істини.