M&M (Marketing and Management)

 

3.1. Організаційно-правові форми підприємництва

Усі організаційні одиниці виробничого підприємництва, тобто фірми, розрізняються за правовими, фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками.

До правових ознак належать такі:

• право власності на капітал та засновники;
• джерела формування та розмір статутного фонду; 
• обмеження права стати учасником; права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми;
• юридична відокремленість фірми від учасників.
  

Фінансово-економічні ознаки такі:

• участь у розподілі прибутків;
• відповідальність за зобов’язаннями фірми;
• розподіл майна у разі припинення діяльності фірми.
  

Організаційно-управлінськими ознаками є:

• участь в управлінні фірмою;
• використання найманої праці;
• автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.
  

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності. Підприємництво може здійснюватися в різних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найпоширенішими організаційними формами виробничого підприємництва є:

• одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватне підприємство — юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; сімейне підприємство - юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності);
• партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство);
• корпорація (юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників).
  

Крім того, законодавством України передбачені народні, орендні та державні підприємства, які також можуть належати до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікованою або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва. Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння, або особиста власність. Одноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. У США, наприклад, таких одноосібних підприємств приблизно 15 млн. Одноосібна власність охоплює 10 — 14 % фінансового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно одноосібний підприємець є універсалом: генеральним менеджером з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосібника не дуже високий порівняно з великими фірмами.

Ця форма має низку переваг:

• власникові фірми повністю належить прибуток фірми;
• володар фірми має низькі витрати, пов’язані з організацією виробництва;
• невеликі розміри фірми дають власникові змогу підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.
  

Недоліками особистого володіння є:

• обмежені можливості для розширення виробництва;
• несприяння банків у наданні значних кредитів;
• необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;
• власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.
  

Друга організаційна форма виробничого підприємництва — це партнерство, тобто товариство, яке передбачає об’єднання капіталів двох або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його членами містить такі пункти: повноваження кожного партнера; тривалість угоди; суму, інвестовану кожним партнером; схему розподілу прибутків і можливих збитків; заяву про фінансові необхідні процедури в товаристві; процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.

Партнерство має такі переваги:

• широкі можливості для розширення виробництва;
• збільшення можливості одержання кредиту;
• залучення професійних менеджерів.
  

Недоліки цієї організаційної форми полягають у тому, що при генеральному партнерстві, у разі банкрутства фірми, всі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1 % власності фірми, відповідає так само як і той, кому належить решта 99 %. Складності виникають у разі ліквідації і реорганізації фірми в інші види виробництва. Зокрема, передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів із фірми.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва — це корпорація, тобто об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприємством у руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіталу. Невід’ємна особливість корпорації полягає в тому, що у разі банкрутства вона розпоряджається лише майном корпорації, а не майном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відповідальністю.

Корпорації мають панівне становище в економіці багатьох розвинених країн за обсягом продукції, що виробляється, або наданих послуг.

Поєднання різних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, що мають переваги великих і малих господарських форм. Зі збільшенням розмірів підприємств збільшується також кількість підприємств, які контролюються корпораціями. Якщо на початку XX ст. під контролем корпорацій у США було 23,7 % всіх підприємств, в 1930 р. — 51,7 %, то в 1995 р. — 68,9 %.

Увесь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини: перша — дивіденди (відсотки) для утримувачів акцій; друга — призначена для реінвесту- вання.

Основні переваги корпорації такі:

• можливість мобілізації додаткових капіталів випуском цінних паперів;
• використання наукових методів управління і професійних менеджерів;
• можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дає змогу гнучко зорієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;
• корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювались її власники.
  

Корпораціям властиві також певні недоліки, зокрема, такі:

• високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім — дивіденди акціонерів при їх виплаті;
• значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;
• більша регламентованість з боку держави.
  

Порядок корпоратизації підприємств визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 508. Корпоратизації також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні товариства, понад 75 % статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничі та науково-виробничі об’єднання, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством.

Розглядаючи такий аспект, як «власність», слід зупинитися також на інших підприємствах.

Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розміри приватного підприємства законодавчо не обмежуються. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображується можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги тощо, розміри яких він встановлює самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

Державне підприємство - це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно- державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами: часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допомогою держзамовлень та держконтрактів; деякі пільги в сфері податкових відносин, ресурсозабезпечення, надання кредитно-грошової допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого — більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання, за своєчасністю сплати в держбюджет, визначеної частки дивідендів на вкладений капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.

Наслідком функціонування приватних і державних підприємницьких структур є утворення відповідно приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та суперечності між собою. Взаємовідносини державного і приватного секторів підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлюється питання імпорту і експорту продукції; спільного використання найманої праці.

Орендне підприємство — це юридична особа, що створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Усі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду і гарантує тимчасове і платне користування орендованими засобами виробництва.

Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця). Її розмір залежить від виду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та від інших оганізаційно-економічних чинників, але принципові положення методів розрахунку плати за майно державних підприємств регламентуються державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.

Виробничий кооператив — це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менш як трьома громадянами, які об’єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку.

Виробничий кооператив у разі банкрутства несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстровані на території України. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою, ніж 3 особи. Членами кооперативу можуть бути особи віком більше 16 р. Фізичні і юридичні особи можуть бути членами кількох кооперативів, різних за напрямами діяльності.

Вищий орган управління – загальні збори, які обирають правління. В разі потреби кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду.

Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут, який  приймається на установчих зборах засновників.

Майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу (крім землі).

Земля кооперативу складається із земельних ділянок власників і береться в оренду на договірних умовах. Право на землю зберігається і в разі входження його до складу кооперативних об’єднань. За претензіями кредиторів стягнення на земельні ділянки не допускається.

Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Члени відповідають тільки в межах пайового майнового внеску.

Частина доходу кооперативу розподіляється між членами у вигляді кооперативних виплат. Нарахування та виплати здійснюються за підсумками фінансового року після урахування необхідних фондів для розвитку. Виплати можуть здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання паю натурою, грішми, цінними паперами (за бажанням) відповідно його вартості на момент виходу, а земельної ділянки – в натурі (на місцевості). Право власності на пай є спадковим.

Особливе місце серед сучасних організаційних форм підприємництва належить господарським товариствам — структурам, створеним на засадах угоди юридичних осіб і громадян об’єднанням їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. 

Акціонери не  відповідають  за  зобов'язаннями  товариства  і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах  належних їм акцій.  До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які  санкції,  що  обмежують  їх  права,  у   разі   вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

Акціонери, які   не  повністю  оплатили  акції,  у  випадках, визначених статутом  товариства,  відповідають  за  зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або  злиття,  поділу,  виділу  чи  перетворення   підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Товариство створюється без обмеження строку діяльності,  якщо інше не встановлено його статутом.

Товариство вважається  створеним  і  набуває  прав  юридичної особи  з  дати   його   державної   реєстрації   в   установленому законодавством порядку.

Повне  найменування  акціонерного  товариства  українською мовою повинне містити назву його типу  (публічне  чи  приватне)  і організаційно-правової форми (акціонерне товариство).

Товариство може   мати   скорочене  найменування  українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Акціонерами  товариства  визнаються  фізичні  і   юридичні особи,  а  також держава в особі органу,  уповноваженого управляти державним  майном,  або  територіальна  громада  в  особі  органу, уповноваженого  управляти  комунальним  майном,  які  є власниками акцій товариства.

Акціонерні товариства  за  типом  поділяються  на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.
 
Публічне акціонерне товариство може  здійснювати  публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного   акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах вкладів. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства недовнесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонерного товариства, вартістю придбаних акцій є вартість внеску учасника у статутний фонд.

Інші види підприємницьких структур у вигляді підприємств підпадають під категорію «партнерства». Організаційно створювати такі фірми значно легше порівняно з іншими видами товариств, але вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стимулює широке впровадження таких організаційних форм у виробничу фірму.

Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність у межах внесків, а при недостатності цих сум — додатково майном, що належить їм, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного учасника.

У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться за загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства.

Командитне товариство - це товариство, коли поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Спільне підприємство (СП) є найпоширенішою організаційною формою підприємств з іноземними інвестиціями, що створюється на засадах змішаних форм власності об’єднанням майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання СП мають позитивні та негативні сторони.

Позитивні сторони такі:

• можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів;
• акумулювання фінансових ресурсів;
• запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо;
• здійснення інноваційної діяльності;
• використання господарських зв’язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку.
  

Негативними сторонами СП є:

• загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підприємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;
• прийняті в Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за використання державної власності, землі, а також за приватизацію цих об’єктів (як правило, у ВКВ);
• великі труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної форми власності.
  

Існують також підприємства зі стовідсотковою іноземною участю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки на правах власності іноземного інвестора.

Розглянемо «розмірний» аспект сучасних форм підприємництва. Як засвідчує світова практика, малим формам підприємницької діяльності належить важлива роль в економічному зростанні, соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів, прискоренні науково-технічного прогресу, оздоровленні економіки країни тощо.

Малі підприємства здатні позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст, відродження художніх і підсобних промислів, вирішення екологічних проблем. Для забезпечення умов розвитку і функціонування малих підприємств має бути створене відповідне економічне середовище.

Міністерства і відомства, місцеві органи влади мають сприяти створенню малих підприємств, їхньому матеріально-технічному забезпеченню, передаванню, продажу та здаванню в оренду вільних виробничих потужностей, що не використовуються, машин і устаткування, законсервованих, недобудованих об’єктів. Малі підприємства ефективні насамперед щодо виробництва товарів широкого вжитку і надання побутових послуг населенню, нарощування виробництва будівельних матеріалів, здійснення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за новими перспективними напрямами, забезпечення прискореного впровадження їх.

Малі підприємства можуть створюватися в усіх галузях на основі будь-яких форм власності, у тому числі змішаних, та здійснювати всі види господарської діяльності, які не забороняє чинне законодавство і які відповідають цілям, передбаченим їхніми статутами. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, мале підприємство зобов’язане одержати необхідну ліцензію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства, які мають таку чисельність працюючих:

• у промисловості та будівництві — до 200 чол.;
• в інших галузях виробничої сфери — до 50 чол.;
• у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чол.;
• у галузях невиробничої сфери — до 25 чол.;
• у роздрібній торгівлі — до 15 чол.
  

Підприємства, що здійснюють кілька видів господарської діяльності, належать до малих за критеріями того виду, який становить найбільшу частку в обсязі продукції (робіт, послуг).

Малі підприємства створюються:

• громадянами, членами сім’ї та іншими особами, які спільно ведуть господарство;
• державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами, кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, іншими підприємствами та організаціями, що є юридичними особами;
• державними органами, уповноваженими управляти державним майном.
  

При організації малих підприємств на основі змішаних форм власності вид підприємництва визначають з переважної частки майна власників, які створили підприємство.

До сфери державної підтримки належать усі суб’єкти підприємництва незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності та форм власності, на яких вони засновані. Державна підтримка і координація розвитку підприємництва, в тому числі малого бізнесу, полягає у реалізації стратегії державної політики розвитку суспільного виробництва, сприянні структурній перебудові економіки, формуванні системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України.

Держпідприємництво України сприяє розміщенню державних замовлень на малих підприємствах, у тому числі на конкурсній основі, забезпеченню їх матеріально-технічними ресурсами. Разом з органами державної виконавчої влади, регіональними та галузевими формуваннями підприємців цей комітет розробляє пропозиції щодо створення фінансових, інноваційних, страхових фондів.

Концерн є сучасною економічною формою промислового багатогалузевого об’єднання. Спираючись на диверсифікацію виробництва, концерн об’єднує в своєму складі десятки, сотні підприємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів випробувальних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність економічного комплексу. Окремі структури концерну нерідко розташовуються у різних країнах.

Внутрішньофірмовий жорсткий контроль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, відділів, філіалів концерну, дає можливість концерну досягти ефективної діяльності всередині країни і на світовому ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу численних невеликих і середніх виробників.

Пошук нових форм господарювання привів до створення в економіці України концернів як форми промислового багатогалузевого об’єднання. У його складі велика кількість виробничих, наукових, технологічних, проектних, навчальних, торговельних, фінансових та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективність виробництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий досвід.

Керує концерном правління, яке складається з власників великих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну виконує рада директорів (менеджерів).

Концерн доцільно створювати тоді, коли є такі чинники:

• кілька галузей взаємопов’язані технологічним процесом, потребують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами комунікацій;
• діє режим єдиного технологічного регулювання;
• створення концерну сприяє багатоканальному використанню сировини і матеріалів;
• забезпечується повнота циклу: наука — техніка — розробка — інвестування — виробництво — збут — споживання;
• головний принцип — лідерство великих структур на ринку продукції.
  

Результатом створення концернів є поліпшення цілої низки напрямів господарсько-виробничої діяльності підприємств, які ввійшли до їх складу. Основні з них такі: оптимальні внутрішні структури; оперативність горизонтальних зв’язків; досягнення принципу саморозвитку; концентрація ресурсів дає змогу маневрувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

Консорціум— одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами заради спільного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн з метою реалізації проектів, що мають високу вартість, які протистоять сильній конкуренції американських і японських монополій.

Останнім часом у нашій країні з’являються консорціуми в сільському господарстві, у галузі переробки сільськогосподарської продукції, сфері послуг, туризмі, готельному господарстві, виробництві будівельних матеріалів.

У сільському господарстві перший консорціум створено в 1988 р., який об’єднав на добровільних взаємовигідних засадах низку агрокомбінатів, агрофірм і об’єднань для спільного використання виробничих потужностей та інфраструктур, створення спільної торговельної мережі, розвитку взаємного комерційного кредиту тощо.

Форма консорціуму дає змогу оперативно сконцентрувати фінансові ресурси для розширення виробництва, розвитку ключових напрямів економіки. Консорціуми створюються з метою об’єднання фінансових і матеріальних коштів, необхідних для реалізації цінних проектів (створення нового або модернізація існуючого виробництва, інфраструктури, наукового центру тощо).

Консорціум є формою об’єднання трудових, наукових та інших ресурсів на основі добровільної економічної інтеграції незалежних, позавідомчих товаровиробників різних форм власності. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн в аерокосмічній та електронній промисловості.

Взаємозалежність економіки різних країн приводить до використання форм консорціуму для міжнародних угод за участю держави, що виступає як гарант. Наприклад, в Україні в результаті здійснення економічної реформи з’являються такі об’єднання в нафтодобувній, авіаційній та інших галузях.

Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затверджується засновниками або власником. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи. Організаційно правовими формами консорціуму є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства.

Головує в консорціумі монополія, яка вибирає учасників угоди (консортів).

Асоціація - це добровільне договірне об’єднання підприємств, які з’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ресурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація створюється для постійної господарської діяльності учасників без втручання в їхні ділові справи.

Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають право входити в інші господарські об’єднання. Керує асоціацією правління, склад якого обирається на загальних зборах учасників.

Доцільним є формування статутних об’єднань у вигляді асоціацій у тих галузях виробництва, які потребують широких зв’язків з кооперації, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні проекти з метою впровадження інновацій.

Контрактне підприємство - це новий великий крок до ринку, який за значущістю можна порівняти хіба що з орендою майна. Різниця полягає в тому, що право оренди поширюється тільки на майно, а підприємництво — це по суті оренда права власності і розпоряджання господарством у цілому на певний термін. Тому контрактне підприємство належить до найбільш розвинених форм виробничих відносин, які задовольняють вимоги та інтереси ринку.

Контрактне підприємництво здатне істотно підвищити ефективність використання наявної матеріально-технічної бази, а також фінансових матеріальних і трудових ресурсів підприємства. Цьому сприяють такі чинники.

По-перше, різке посилення і встановлення необмеженого стимулювання керівників за результати господарської діяльності й підприємництва. Загальновідома залежність результатів господарської діяльності колгоспу чи радгоспу від організаційних та інших здібностей керівника. Відомо багато прикладів, коли з приходом талановитого керівника господарство швидко розвивалося. Проте особиста зацікавленість і матеріальна винагорода керівника при цьому ніколи не відповідали економічним успіхам господарства і обов’язково обмежувались інструктивними вказівками. Тому підприємницька ініціатива керівника у кращому разі трималась на його ентузіазмі.

Контрактне підприємництво передбачає встановлення рівня особистого доходу підприємця. Варіанти механізму узгодження цих рівнів можуть бути різними: прямопропорційна, випереджальна чи зменшена частка доходу; частка доходу від прибутку; госпрозрахункового, валового доходу, вартість валової продукції і послуг, кількості основних видів натуральної продукції і послуг, змішана частка. Кожен з варіантів слід узгодити з особливостями і умовами підприємництва, його цілями і завданнями. Так, щодо економічно відсталого господарства з слабкою матеріально-технічною базою може бути використаний варіант установлення доходу підприємця за випереджальною часткою. В контракті на передачу в підприємство економічно міцного господарства може передбачатися значна частка особистого доходу підприємця. В умовах спаду виробництва окремих видів продукції або необхідності стимулювання зростання виробництва в контракті на підприємство частка доходу найчастіше встановлюється від обсягу продукції або послуг.

По-друге, встановлення персональної, повної і незворотної відповідальності підприємця за результати діяльності підопічних підприємства. Здійснюючи діяльність на контрактній основі, підприємець відповідає за зобов’язаннями керованого ним підприємства всім своїм майном, за винятком того, на яке за законодавчими актами не може бути накладене стягнення. Таку саму відповідальність він несе за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, передбачених контрактом.

Відповідальність підприємця перед власником підприємства може бути реалізована:

• зниженням і навіть вилученням доходу підприємця за низькі результати діяльності;
• застосування майнових санкцій щодо підприємця за збиток, завданий підприємству;
• відшкодування підприємцем збитку, завданого майну підприємства і тим самим його власникові. Така відповідальність обов’язково має бути передбачена в контракті.
  

По-третє, різке підвищення ефективності й продуктивності праці на основі вторинного контрактного підприємництва може, в свою чергу, здавати в контрактне підприємництво керівникам і спеціалістам окремі підрозділи або брати на роботу керівників, спеціалістів та інших працівників на умовах найму. Тому в контракті доцільно передбачити такі самі способи встановлення залежності особистих доходів контрактантів від доходів учасників, їх підприємницької діяльності, як і в контракті першого керівника.

Оплата за наймом може регулюватися колективним договором, індивідуальним усним договором, внутрішньогосподарським положенням або договором з профспілковим органом, але має бути не нижчою від діючих державних ставок, розцінок і тарифів. Вторинне контрактне підприємництво сприяє різкому підвищенню ефективності праці, тісному узгодженню його оплати з кінцевими результатами господарювання.

Створення селянських (фермерських) господарств зумовлене такими основними чинниками:

1. Із створенням селянських господарств з’являється багато аграрних товаровиробників, що сприяє формуванню антимонопольної і конкурентоспроможної аграрної економіки. Чим більше селянських господарств, заснованих на приватній власності, тим менше можливостей для їх монополізації і тим більше — для взаємного конкурування.

2. Селянські господарства здатні швидше й надійніше поповнити торгівлю продовольством, без чого нормальний ринок неможливий. Переконливим доказом цього є те, що в сільському господарстві всіх країн з високою продуктивністю аграрної праці і продовольчим достатком переважають фермерські господарства.

ПЕРЕГЛЯНУТИ СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

 

ВИКОНАЙТЕ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ