M&M (Marketing and Management)

 

10.1. Сутність і зміст ризиків у підприємницькій діяльності

Підприємництву властиві такі принципи, як вільний вибір діяльності, самостійне формування програм виробництва, вільне розпорядження прибутком, що залишився після внесення платежів, установлених законодавством, залучення до підприємницької діяльності на добровільних засадах майна і коштів юридичних і фізичних осіб.

Підприємництво здійснюється в умовах значної невизначеності ситуації, на яку впливає внутрішнє і зовнішнє середовище фірми.

Внутрішнє середовище характеризується організаційною і виробничою структурою підприємства, кількісним і якісним складом працівників, обсягом і структурою виробничих фондів, технологією виробництва продукції та іншими чинниками.

Зовнішнє середовище включає:

• середовище прямого впливу (постачальники сировинних ресурсів, матеріалів і капіталу, споживачі, конкуренти, державні органи, профспілки);
• середовище непрямого впливу (стан економіки, міжнародні події, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні чинники тощо).
  

Не слід вважати, що внутрішньому середовищу не властиві елементи невизначеності. Наприклад, не можна уникнути таких несприятливих для виробництва випадків, як хвороба працівника, нещасні випадки, передчасні поломки засобів праці тощо.

Крім цього, внутрішнє середовище не є самоізольованим. Воно тісно залежить від зовнішнього середовища, яке значною мірою схильне до змін.

У цих умовах будь-який результат виробничо-господарської діяльності очікується з певною ймовірністю. Він зумовлюється якістю прийнятих рішень і наявністю достатньої кількості інформаційного матеріалу, причому кількість можливих рішень і результатів від їх прийняття може бути різною.

Економічна свобода і певна невизначеність ситуації, в яку потрапляє фірма, зумовлюють можливість несення нею втрат або одержання надприбутків. Інакше кажучи, підприємства ризикують. Оскільки ризик властивий підприємницькій діяльності, то його називають підприємницьким ризиком. В економічній літературі підприємницький ризик трактується по-різному. Так Б. Райзберг під підприємницьким ризиком розуміє ризик, який виникає при будь- яких видах діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково- технічних проектів. Це визначення ризику не дає відповіді на його сутність, а лише вказує на види діяльності, в яких він може виникнути.

Більш точне і водночас лаконічне визначення ризику наводять американські економісти. На їхню думку, ризик — це шанси на понесення втрат або збитків унаслідок здійснення будь-якої справи. Однак таке трактування ризику є однобічним. Воно характеризує його лише як імовірність певних втрат (прибутку, доходу, майна), тобто додаткових витрат виробничих ресурсів підприємництва порівняно із заздалегідь установленими розмірами їх. Отже, підприємницький ризик у цьому трактуванні розглядається як категорія, що призводить лише до негативних наслідків. Тоді виникає запитання: чому підприємці ризикують? Вони йдуть на ризик тому, що він може дати як негативні, так і позитивні результати. Відомо чимало прикладів, коли підприємці, ризикуючи, одержують надприбутки. Тому, даючи визначення сутності ризику, слід мати це на увазі.

Отже, підприємницький ризик — це ймовірність понесення фірмою у процесі здійснення господарських операцій втрат або одержання додаткового прибутку, зумовлених багатоваріантністю прийняття можливих рішень чи невизначеністю виробничих ситуацій.

Із цього визначення сутності підприємницького ризику випливають три важливі його риси:

• ризик — це категорія ймовірнісна. Він або може бути, або ні. Ця характеристика підприємницького ризику є принциповою. Господарські ситуації, заздалегідь визначені й кількісно оцінені, не вважаються на певний момент ризикованими. Інша справа, коли внаслідок впливу непередбачених чинників можуть бути відхилення реальних результатів від очікуваних. Саме в цьому і виявляється ризик;
• ризик може спричинити як негативні, так і позитивні наслідки; ризик може бути лише в процесі здійснення господарських операцій;
• ризик як необхідність успіху в підприємницькій діяльності.

Ризик тісно пов’язаний з ринком. Ринок нормально функціонуватиме як мінімум за двох умов:

• бажання іти на ризик;
• бути готовим до будь-яких можливостей, які надає ринок.
  

Підприємницький ризик є елементом, властивим ринковій економіці. Практично жоден підприємець, який хоче мати зиск, не може не враховувати цього. Підприємницька активність і готовність іти на ризик настільки тісно переплітаються, що їх часто розглядають як синоніми. Спроби уникнути ризику можуть призводити підприємців до великих невдач і навіть до краху.

Неминучість ризику зумовлюється такими чинниками:

• свободою дій підприємця;
• орієнтацією підприємницької діяльності на одержання високого прибутку;
• діяльністю фірм у конкурентному середовищі.
  

Неминучість ризику змушує підприємців виробляти певну стратегію поведінки в ринковій економіці. Вона полягає не в пошуку справи із заздалегідь відомим результатом, без ризику, а в умінні своєчасно його відчути, правильно оцінити, розробити заходи щодо зменшення рівня ризику або навіть підвищення результативності діяльності фірми. Процвітання і крах, підйом і банкрутство — це наслідки ефективного чи неефективного управління ризиком.

Втрати від ризику складаються з трьох основних частин:

• випадкові втрати, які є результатом перевищення фактичних витрат ресурсів над їх передбачуваним розміром. До них належать втрати від пожежі, втрати, пов’язані з хворобою працівників, порушенням умов матеріально-технічного постачання тощо;
• втрати, що виникають унаслідок змін технічного рівня виробництва (впровадження нових технологій, реконструкції цехів), існуючого законодавства, курсів валют, акцій тощо;
• втрати від допущених прорахунків окремими службовими особами. Причинами їх можуть бути:
  • відсутність належного досвіду роботи працівника;
  • недостатній рівень його теоретичної підготовки;
  • відсутність, нестача або неточність інформації;
  • суб’єктивні помилки.
    

Втрати, а отже, і ризик можуть вираховуватись як в абсолютному (різниця між фактичними і плановими показниками), так і у відносному виразі (зіставлення абсолютного розміру втрат з відповідними плановими показниками).

10.2. Класифікація ризиків

У системі ефективного управління ризиками важливе місце належить їх класифікації.

Ризик завжди об’єктивний, навіть тоді, коли він пов’язаний з діями працівників, оскільки його результат зумовлюється об’єктивними чинниками. Наприклад, ризик, який є наслідком прорахунків, допущених виконавцями, має об’єктивну основу: недостатній теоретичний рівень підготовки працівника, відсутність практичного досвіду тощо.

Виробничий ризик - це ризик виробничих ланок, пов’язаний з виготовленням продукції, виконанням робіт, наданням послуг, призначених для реалізації споживачам.

Комерційний ризик характерний для товарно-грошових і торговельно-обмінних операцій.

Фінансовий ризик пов’язаний зі здійсненням купівлі-продажу таких товарів, як гроші, валюта, цінні папери. Інколи фінансовий ризик називають ринковим. Так, Б. Курилін, характеризуючи ринковий ризик, властивий банківській діяльності, зазначає, що він виникає у зв’язку з проведенням банками операцій з цінними паперами і залежить від можливої несприятливої зміни ринкового курсу цінних паперів на момент продажу порівняно з моментом їх купівлі. Звичайно, це фінансовий, а не ринковий ризик.

Коли йдеться про вид ризику, то слід виходити з його сутнісної характеристики, а не місця виникнення. До речі, у зазначеній праці автор виділяє, і цілком обґрунтовано, валютний ризик. Не має сумніву, що він може бути лише на певних ринках. Проте було б нелогічно з урахуванням цього чинника називати його ринковим. Ринкові умови, в яких здійснюються господарські операції, є окремою, досить важливою групою чинників ризику.

Валютні ризики - це певна група ризиків, пов’язана із зовнішньоекономічною діяльністю фірм.

Зміст цієї діяльності різний, а саме: здійснення експортно-імпортних торговельних операцій; одержання кредитів від інших держав у іноземній валюті; відкриття дочірніх фірм за кордоном тощо.

Тому валютний ризик, у свою чергу, можна поділити на такі різновиди:

• Операційний валютний ризик — це можливість понесення втрат, пов’язаних із впливом на грошові потоки зміни обмінного курсу іноземної валюти. Втрати від ризику для національного експортера товару відбуватимуться у разі зниження курсу іноземної валюти, яка є ціною укладання контракту. Вітчизняний імпортер матиме втрати від ризику також тоді, коли курс іноземної валюти зросте.
• Трансляційний валютний ризик є ризиком втрат при перерахунку статей балансу фірм чи дочірніх компаній за кордоном у національну валюту. Його ще називають балансовим ризиком.
• Економічний валютний ризик — це потенційний ризик втрат унаслідок несприятливих змін обмінного курсу валют, які впливають на позиції компаній на ринку.

Це стосується обсягу продажу товарів, рівня цін на матеріальні ресурси та готові вироби тощо. Особливо відчутний цей вид валютного ризику в умовах посилення конкурентної боротьби між товаровиробниками.

Операційний, трансляційний та економічний ризики іноді можуть набирати прихованої форми і на перший погляд не є очевидними. Наприклад, певна фірма не здійснює експортно-імпортні операції, проте вона може користуватися послугами вітчизняного постачальника, який імпортує матеріальні ресурси з-за кордону. Коли вартість витрат постачальника внаслідок знецінення національної валюти підвищується, ця фірма може понести втрати від зростання цін на матеріальні ресурси.

Банківський ризик може бути при здійсненні різних банківських операцій (кредитних, валютних, фінансових тощо), що зумовлюють відхилення фактичних результатів від очікуваних.

Страхового ризику зазнають страхові компанії тоді, коли частота і розміри виплат платежів за договорами страхування для покриття понесених збитків фізичними і юридичними особами перевищують імовірнісні розміри їх.

За видами підприємницької діяльності ризик класифікується при визначенні розміру втрат, методика якого для виробничого, комерційного та фінансового ризиків різна. Крім цього, класифікація застосовується при розробленні конкретних заходів щодо зменшення ризику та скорочення втрат від нього.

Допустимим вважається ризик, який призводить до втрат, що не перевищують розміру прибутку.

Критичний ризик - це ризик, що може спричинити втрати в межах, які вищі за розмір очікуваного прибутку і досягають розміру доходу.

Катастрофічний ризик - це ризик, який вимірюється втратами, що перевищують розмір очікуваного доходу до вартості майна фірми.

Прийнятним є такий ризик, при якому підприємець зважується на проведення господарських операцій. Ними можуть бути допустимий, критичний і катастрофічний ризики, які не перевищують їх граничного рівня.

Для надмірного ризику характерні високі втрати виробничих ресурсів. Тому підприємницькі справи, яким він властивий, не слід здійснювати взагалі або здійснювати їх, попередньо розробивши програму заходів щодо зменшення втрат.

Знання цих різновидів ризику дає змогу фірмі правильно вирішувати питання, пов’язані зі здійсненням чи відмовою від реалізації підприємницьких проектів.

Перспективний ризик - це ризик, що може виникнути за межами поточного року.

Такий ризик важче прогнозується, є більш прихованим. Його передбачення та виявлення потребує значних зусиль.

Поточний ризик - це ризик, який може бути в плановому році.

Результати такого ризику безпосередньо впливають на річні техніко-економічні показники. Тому цей вид ризику потрібно найдетальніше вивчати і аналізувати.

Оперативний ризик пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності в межах короткого періоду часу (до одного місяця).

Здебільшого оперативний ризик є додатковим (новоутвореним) стосовно поточного ризику. Заходи щодо зменшення втрат від нього мають бути терміновими і дієвими.

До ризиків, які можуть бути застраховані, належать ризики, втрати від яких відшкодовуються страховими компаніями. їх перелік визначається відповідними нормативними актами. Більшість ризиків у нашій країні поки що не підлягають страхуванню. Поділ ризиків на ті, що підлягають, і ті, що не підлягають страхуванню, дає змогу розробляти ефективну систему заходів щодо їх попередження і зниження втрат від негативних явищ.

Виправданим є ризик, обґрунтований заходами щодо зменшення втрат від нього, причому кошти, витрачені на здійснення цих заходів, є меншими від розміру вигоди, яку буде одержано від їх впровадження.

Невиправданий ризик пов’язаний з понесенням фірмою великих втрат.

Цей вид ризику характерний також для ситуацій, при яких вартість попереджувальних заходів перевищує розмір зменшення зумовлених ними втрат. У ринкових умовах виправданий підприємницький ризик виступає як ступінь компетентності господарського керівника.

Моральний ризик — це поведінка індивіда, який свідомо або підсвідомо підвищує ризик втрати, сподіваючись на відшкодування страховою компанією.

Це може виявлятися, зокрема:

• у недостатній увазі (наприклад, тимчасова відсутність працівника на об’єкті, який він охороняє);
• у дійсній неправді (наприклад, інсценування крадіжки матеріальних цінностей). Для запобігання морального ризику страхові компанії вживають попереджувальні заходи (виконання клієнтами певних обов’язкових умов, залучення сторонніх спеціалістів для розслідування причин, що призвели до втрат).
  

Сутність підприємницького та фінансового ризиків. Наслідки ризику - це безпосередній результат дії чинників ризику на рівень можливих втрат. Вони залежать конкретно від видів підприємницького ризику.

Можливими наслідками виробничого ризику є: перевитрати матеріальних ресурсів; зменшення обсягів виготовленої та реалізованої продукції; зниження цін на вироблену продукцію; зростання поточних витрат; втрата основних виробничих фондів; втрата прибутку від підвищення ставок податку, розміру банківського відсотка; введення нових обов’язкових відрахувань; перевитрати фонду споживання.

Комерційний ризик може спричинити такі наслідки, як підвищення закупівельної ціни товару, яке не блоковано умовами договору про закупівлі, зниження ціни, за якою реалізується товар, зменшення обсягу закупівель та продажу продукції, зростання витрат обігу, псування і нестача товарів, зменшення розміру прибутку, втрата майна фірми, матеріальних цінностей.

Фінансовий і валютний ризики призводять до втрат певної суми грошей.

До окремої групи належать наслідки ризику, що виникли в результаті нещасних випадків, які призвели до нанесення шкоди здоров’ю та працездатності працівників підприємств.

Як правильно зауважують X. Драганов, Б. Ілієв і В. Каменов, ці втрати складаються з трьох складових:

• втрат, спричинених тілесним ушкодженням;
• моральних втрат;
• втрат, зумовлених неможливістю використання працівника у виробничо-господарській діяльності фірми.
  

Перших два види втрат є персональними і мають відшкодовуватися фірмою працівнику. Третій вид втрат є наслідком підприємницького ризику, який завдає шкоди лише фірмі.

Отже, наслідки ризику досить різні. Без зведення їх до певної системи може ускладнитися порядок визначення розміру відповідних втрат. Тому потрібно класифікувати наслідки підприємницького ризику за ступенем послідовності їх виникнення та розрахунку. За цією ознакою розрізняють прямі та побічні втрати від упущеної вигоди та узагальнювальні наслідки (втрати) підприємницького ризику.

До прямих належать такі втрати:

• матеріальних ресурсів (сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, енергії, комплектувальних виробів, запасних частин);
• основних виробничих фондів від наслідків ризикованих дій, коли ці втрати не досягають розміру майнового стану фірми;
• зниження цін на продукцію при відхиленні фактичних показників якості від нормативних;
• готової продукції внаслідок її нестачі, псування, крадіжок;
• грошей унаслідок їх безпосередньої втрати чи зменшення вартості;
• втрати від підвищення ставок податку, відсотка за банківський кредит тощо;
• фонду споживання.
  

Прямі втрати є первинними. їхній розмір впливає на розмір як побічних, так і узагальнювальних втрат.

Побічні втрати - це втрати, безпосередньо не пов’язані з підприємницьким ризиком, а є наслідком прямих втрат. Наприклад, унаслідок землетрусу завдано шкоди виробничим будівлям цеху, яка унеможливлює подальше використання потокових ліній, що залишились неушкодженими. Втрати від їх простоїв називатимуться побічними. Якщо втрати основних виробничих фондів досягають розміру майнового стану, то побічні втрати не визначаються.

До побічних втрат належить також зростання умовно-постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції.

Побічні втрати мають дві характерні особливості:

• їхній асортимент ширший за прямі втрати;
• на відміну від прямих втрат вони є прихованими, менш піддатливими до виявлення.
  

Ризик також приводить до зменшення втрат грошей, яке спричинюється:

• неможливістю точного передбачення повернення грошей, вкладених сьогодні, оскільки немає твердої гарантії фінансової міцності компанії у майбутньому;
• відсутністю впевненості в інвесторів щодо одержання дивідендів на придбані акції, бо умови купівлі їх не передбачають ніяких формальних відносно цього зобов’язань продавців про розміри дивідендів;
• імовірністю падіння цін на акції, в які вкладено кошти.

Ліквідність - це показник того, як швидко можна продати активи і одержати гроші. Вона також є чинником втрати грошима своєї вартості. Інвестори, схильні до ліквідності, віддають перевагу наявним грошам. Якщо вони зважилися на їх вкладення у певні справи, то розраховують на значні майбутні доходи, аби виправдати ризик. У цьому разі висока винагорода є компенсацією за втрату ліквідності. Коли інвестори віддають перевагу неризикованим проектам, сподівані доходи будуть досить низькими.

Часовий чинник ризику характерний для інвестицій в проекти, що потребують для свого здійснення різних термінів. Для тривалішого періоду часу ризик більший. Тому кредитор має одержати додаткову винагороду порівняно з варіантом, коли кошти вкладаються у короткотермінові проекти.

Отже, чинник ризику при інвестуванні в різночасові проекти зводиться до вибору таких двох альтернативних варіантів:

• інвестування короткотермінових проектів при гарантованих, але низьких доходах від них;
• інвестування довготермінових проектів, що можуть забезпечити вищі доходи, але без достатньої гарантії.
  

Фінансовий ризик пов’язаний також із чинником інвестування проектів різних власників. Фірми характеризуються неоднаковими рівнями організації виробництва, результативністю виробничо-господарської діяльності, обсягами виробництва і реалізації продукції, розміром прибутку, позиціями на ринку тощо. Інакше кажучи, фірми розрізняються за рівнем ризику. Все це впливає на можливість своєчасного повернення інвестованих коштів, розмір відсотка, під який позичаються гроші.

Підприємець ризикує, вкладаючи кошти саме в цей проект, а не в інший, або навпаки. Немає ніякої гарантії, що обраний варіант буде найбільш вдалим. Цей різновид фінансового ризику називається ризиком упущеної вигоди.

До чинників фінансового ризику належить вибір джерел фінансування активів фірми. У ринкових умовах ними можуть бути коротко- або довготермінові заборгованості. За нормальних економічних умовдовготермінові позики вважаються дорожчими, ніж короткотермінові. Причиною цьому є чинник часу. Чим триваліший період, на який видаються позики, тим більшою мірою позикодавці опиняються перед невизначеністю. Тому і ризик неплатоспроможності та вплив інфляції для довготермінових позик є значно більшими. Часткове його компенсування досягається подорожчанням цих позик. Такий ризик і вплив інфляції для короткотермінових позик є меншим, тому вони вважаються дешевшими.

З другого боку, довготермінові позики дають змогу використовувати кошти упродовж тривалішого періоду часу, не поновлюючи їх із року в рік. Це забезпечує ліквідність фірми, без якої вона не може успішно здійснювати господарські операції.

При користуванні короткотерміновими позиками ліквідність фірми може бути забезпечена при вчасному повторному одержанні нових позик.

10.3. Попереджувальні заходи, способи нейтралізації, та мінімізації негативних наслідків можливих ризиків

Визначення системи показників, порядку оцінювання підприємницького ризику та встановлення гранично допустимого його рівня є основною вироблення антиризикових заходів як заключного етапу в управлінні підприємницьким ризиком. їх можна поділити на такі три основні групи:

• превентивні;
• обмежувальні;
• компенсуючі.
  

Превентивними називаються заходи, спрямовані на недопущення ризикованих ситуацій.

Наприклад, обґрунтований вибір постачальників матеріально- технічних ресурсів, який передбачає можливість зривів постачання, проведення комплексу профілактичних заходів щодо попередження передчасного непередбаченого виходу технологічного обладнання з ладу та ін. В управлінні ризиком ці заходи є першочерговими, оскільки дають змогу уникнути втрат, які можуть спричинитися реалізацією ризикованої ситуації. Історично склалося, що вони є найбільш домінуючими і ефективними серед інших видів антиризикових заходів.

Об’єктом превентивних заходів виступають ризиковані ситуації. Превентивні заходи поділяють на універсальні і спеціальні.

До універсальних належать заходи щодо різних видів ризиків, які за своєю сутністю мають однаковий характер впливу. Наприклад, розроблення різних нормативно-регламентуючих документів (розпоряджень, наказів, постанов, планів-графіків виконання робіт, інструкцій тощо), забезпечення дотримання трудової, виробничої та технологічної дисципліни працівниками за допомогою використання системи стимулів (матеріальних, моральних) і примусів.

Спеціальні превентивні заходи спрямовані на недопущення окремих видів підприємницького ризику, пов’язаного з можливим зростанням цін, зміною курсу валюти або падінням ділової активності.

Обмежувальні антиризикові заходи - це заходи, спрямовані на стримування розвитку ризику та зменшення розміру втрат від появи ризикованих ситуацій, яких не можна уникнути.

Щодо превентивних заходів, то вони є вторинними. їх об’єктом є безпосередньо розмір втрат. Прикладом обмежувальних заходів може бути розроблення плану дій у відповідь на зміну поведінки конкурентів на ринку, рівня цін, попиту тощо.

Компенсуючі антиризикові заходи мають на меті покриття (повністю або частково) втрат від ризику.

Вони є третинними, тобто починають діяти, коли превентивні й обмежувальні заходи не дають належного результату. Їх об’єктом є та частина втрат, яка може відшкодовуватися за рахунок розроблення і впровадження відповідних заходів. До компенсуючих заходів належать страхування майна фірми страховими компаніями, створення фонду самострахування, хеджування господарських операцій та ін.

Антиризикові заходи можуть використовуватися за двома принципами:

• послідовності дій, яка передбачає таку черговість заходів: превентивні — обмежувальні — компенсуючі;
• одночасності дій, при якій можуть застосовуватись паралельно такі заходи, як обмежувальні та компенсуючі, превентивні та компенсуючі і т. д.

Кожен із цих принципів використання заходів має як позитивні, так і негативні сторони. Принцип послідовності дій потребує менших витрат ресурсів, проте він не досить надійний з точки зору кінцевого результату від реалізації антиризикових заходів. Застосування принципу одночасності дій обходиться фірмам дорожче, однак рівень надійності функціонування господарської системи вищий.

Звичайно, така характеристика принципів використання антиризикових заходів є неповною. У практиці можуть бути випадки, що суперечать викладеним положенням. Тому вибір тих чи інших заходів має ґрунтуватися не тільки на позитивних і негативних сторонах зазначених принципів, а й на врахуванні конкретних чинників.

Конкретними чинниками є:

• характер ризикованих ситуацій;
• розмір втрат від ризику;
• імовірність втрат певного рівня;
• вартість антиризикових заходів;
• економія на втратах, яку можна одержати від реалізації антиризикових заходів;
• частина відшкодування втрат за рахунок різних джерел (собівартості, прибутку, фонду самострахування, виплат страхових компаній).
  

Нижче розкрито сутність антиризикових заходів, які найчастіше трапляються в управлінні підприємницьким ризиком.

Зменшення рівня ризику господарських операцій досягають за рахунок кращого вивчення надійності юридичних осіб, з якими певне підприємство має ділові контакти. Такі чинники, як фінансовий стан партнера, його юридична форма, якість керівництва, положення на ринку та багато інших, визначають її міру: чим надійність вища, тим рівень ризику буде меншим.

У деяких зарубіжних країнах, зокрема Німеччині, з цією метою застосовують сітку ризику для клієнтів фірми. У ній зазначають чинники ризику, дають конкретну бальну оцінку кожному з них і визначають загальну оцінку ризику (надійність клієнта).

Форс-мажор - це події, надзвичайні ситуації, які не можуть бути передбачені, попереджені або усунені будь-якими заходами або зумовлені правилами страхування надзвичайні обставини, на випадок яких страховик звільняється від виконання зобов’язань за договором страхування.

Більшість страховиків відносять сюди випадки, зумовлені військовими діями, страйками, запровадженням надзвичайного стану, радіоактивними викидами тощо. Замість цього був узятий протилежний курс. Якщо звернутися до досвіду зарубіжних фірм, то їхня економіка процвітає і в не останню чергу за рахунок такого чинника, як знання підприємцем розміру витрат на будь-який виріб, у будь-який період часу, по будь-якому підрозділу.

На вітчизняних підприємствах унаслідок неправильного ставлення до заводського планування у перехідний до ринку період здебільшого перестали розраховувати планову собівартість продукції по структурних підрозділах, що є неприпустимим. Безконтрольність формування витрат спричинила їх зростання. На думку як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів, цей чинник є однією з причин високих темпів інфляції, що були недавно, оскільки спіралеподібно почергово підвищувалися ціни і зростали витрати.

Зміст викладених причин втрат, викликаних простоями обладнання внаслідок організаційно-технічних неполадок на виробництві, зумовлює необхідність упровадження адекватних заходів, спрямованих на їх усунення.

10.4. Страхування як метод зниження ризиків

Компенсуючі антиризикові заходи подані різними формами страхування: традиційним страхуванням, яке здійснюється страховими компаніями, хеджуванням, самострахуванням. З точки зору розміру втрат, що відшкодовуються, найбільша частка припадає на традиційне страхування.

У ринкових умовах починає прокладати собі дорогу і такий специфічний вид страхування, як хеджування.

Щодо самострахування, то досвіду його використання фірми України ще не мають. Воно існує поки що теоретично.

Страхування у традиційному розумінні слова полягає в акумулюванні фінансових ресурсів підприємств з метою відшкодування їм втрат від ризику. Воно має на меті забезпечити страховий захист фірм у вигляді повного або часткового відшкодування втрат, заподіяних ризикованими ситуаціями.

Оскільки нижче використовуватиметься спеціальна страхова термінологія, дамо визначення цих термінів.

Страхувальник - юридичні та фізичні особи, які страхують втрати від ризику, сплачують страхові премії (платежі) і мають право за законом на основі договору страхування одержати страхове відшкодування при настанні страхової події.

Страховик - страхова організація, яка бере на себе зобов’язання відшкодувати збитки або виплатити страхову суму страхувальнику або особі, на користь якої укладений договір страхування, при настанні страхових випадків, обумовлених у договорі страхування.

Страховий випадок - подія, при настанні якої на підставі закону або договору страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування (страхову суму).

Страховий тариф - платіж у грошовому виразі з 1000 грн. страхової суми або у відсотках від неї.|

Страхове відшкодування - грошова сума, яка виплачується страховиком згідно з умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.

Страхова вартість - дійсна, фактична вартість об’єкта страхування.

Страхова сума - оголошена страхувальником при підписанні договору страхова сума, на яку страховик страхує свій інтерес.

Для страхування втрат від ризику страхувальник і страховик укладають договір страхування. Відповідно до цього страхуванню можуть підлягати як основні, так і оборотні засоби: будівлі, споруди, передавальні пристрої, технологічне обладнання, господарський інвентар, сировина, матеріали, готова продукція тощо.

Враховуючи, що різні об’єкти підлягають ризику неоднаковою мірою, наприклад дерев’яні будівлі більш ризиковані, кам’яні — менш, фірми можуть укладати договори страхування на все майно або його певну частину (окремі транспортні засоби, верстати, машини, будівлі).

Відповідно до чинного положення майно підприємств страхується від втрат, пов’язаних з ризиком тоді, коли вони спричинені землетрусом, зсувами, бурями, обвалами, ураганами, градом, великими снігопадами, зливами, діями підґрунтових вод, затопленням, пожежею, туманами, блискавками, вибухом, аварією, викидом газу, крадіжками зі зломом тощо. Як видно з цього переліку страхових випадків, вони неповно охоплюють усі можливі втрати від ризику. У ринкових умовах, як засвідчує зарубіжний досвід, діапазон причин втрат від ризику, які можуть бути застраховані, значно ширший.

При настанні страхових випадків страховик виплачує страхувальнику страхове відшкодування (страхову суму). Його розмір визначається у таких відсотках до розміру збитків від загибелі (пошкодження) майна, в яких майно було застраховане.

Дієвість страхування втрат від ризику значною мірою залежить від умов, яких потрібно дотримуватись при його здійсненні, зокрема встановлення залежності розміру страхових тарифів від імовірності виникнення втрат та їх рівня.

Розмір тарифів пропонується визначати такими методами:

• на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики і використання часових рядів;
• на основі експертних оцінок;
• за аналогією з іншими об’єктами або компаніями;
• з використанням математичної статистики і розрахунку дохідності.

Найобґрунтованішим є перший метод розрахунку розміру страхових тарифів, хоча, зрозуміло, що його можна використовувати не в усіх випадках, тому право на існування мають й інші методи:

• обов’язкове здійснення заходів попереджувального характеру, спрямованих на зменшення розміру втрат. У їх проведенні мають бути зацікавлені обидві сторони. У зв’язку з цим потрібно розробити економічні стимули такої зацікавленості страховика і страхувальника. Це складна проблема, вирішення якої потребує пошуку спеціальних методів економічного оптимізаційного розрахунку;
• розрахунки ефективності порівняльних варіантів (з одного боку, різних видів страхування і, з другого, — інших заходів щодо попередження ризику чи зменшення втрат від нього).
  

Подальше розширення сфери страхування втрат від ризику, використання його як дієвого механізму відшкодування збитків пов’язане з удосконаленням розрахунку розміру страхового відшкодування та обґрунтуванням об’єкта страхування.

Установлення залежності розміру страхового відшкодування від співвідношення страхової суми і вартості об’єкта страхування призводить у ряді випадків до необґрунтованого зниження виплачуваного відшкодування. Більш логічною є залежність його від розміру страхової суми та понесених збитків.

Викликає сумнів використання у страхуванні втрат від ризику таких об’єктів, як майна, матеріальних цінностей, грошових коштів тощо. Оскільки страхуються втрати від ризиків, то і об’єктом його мають бути саме вони. Використання втрат від ризику як об’єкта страхування має такі переваги:

• забезпечується більш обґрунтований підхід до питань страхування втрат від ризику з боку фірм. У цьому разі страхуються не будівлі, не транспортні засоби, а можливі втрати, яких можуть зазнати ці матеріальні об’єкти за певних умов. Оскільки об’єктом страхування виступають втрати, то це змусить страхувальника об’єктивніше підходити до їх визначення, здійснювати диференціацію майна щодо необхідності його страхування;
• поєднує у єдине дії працівників фірми щодо оцінки розміру ризику та страхування втрат від нього;
• створює передумови для ефективнішого використання коштів підприємств. Оскільки страхуються втрати, розмір яких попередньо прораховується, проводиться диференціація об’єктів, що страхуються і не страхуються, то, зрозуміло, розмір коштів, який виділятиметься на ці цілі, буде обґрунтованішим, у ряді випадків меншим.
  

Страхування набуде рис упорядкованого процесу, стане невід’ємним елементом господарювання. Як створення виробничих запасів матеріальних ресурсів, резервних потужностей, резервного обладнання, що мають на меті забезпечення нормального ходу виробництва, так і страхування втрат від ризику стане складовою економічної діяльності фірм, які хочуть успішно функціонувати. Нині, коли об’єктом страхування є матеріальні цінності, майно, а методика визначення розміру страхового відшкодування виступає як спонукач страхувати все майно і на всю страхову вартість, страхування перетворено до деякої міри в примусову акцію. Крім цього, страхування втрат (як об’єкта) від ризику є зрозумілішим для підприємств. Одна справа, коли страхуються будівлі, а інша, - коли страхуються втрати. З психологічної точки зору, втрати завжди легше і вигідніше страхувати, ніж матеріальні об’єкти, бо вони (втрати) асоціюються з неминучістю настання.

Спрощена схема їх розв’язання може бути така:

• об’єктом страхування є втрати від ризику;
• страхова сума встановлюється на рівні втрат від ризику;
• страховий тариф визначається у відсотках від страхової суми;
• страхова премія розраховується як добуток страхової суми і страхового тарифу, поділеного на 100;
• розмір страхового відшкодування дорівнює розміру втрат від ризику, який не може перевищувати страхової суми.

Проведення операцій хеджування. В Україні цей напрям зменшення втрат від ризику поки що не використовується. Така ситуація пояснюється недостатнім розвитком ринкової інфраструктури.

Хеджування - це страхування від втрат, зумовлених несприятливою зміною цін на товари у майбутньому.

Основу хеджування становлять ф’ючерсні контракти. Вони є формальною угодою, за якою продається або купується певна кількість товару за визначеною ціною для передачі його згодом у встановлений час. Отже, ф’ючерсні контракти - це договори-зобов’язання. Вони можуть укладатися також за умови, що певного товару в цей момент може і не бути. Основними показниками такого контракту є зафіксована ціна товару і обумовлений термін його поставки.

Слід мати на увазі, що ф’ючерсна угода просто так не може бути відмінена або анульована. Вона ліквідовується двома шляхами:

• укладанням протилежної угоди на таку саму кількість продукції;
• поставкою товару відповідно до зазначеного у контракті терміну.
  

Проводити операції хеджування доцільно не тільки в сільському господарстві, а й в інших галузях матеріального виробництва. Це, зокрема, стосується тих виробничих структур, в яких є значний часовий розрив між виробництвом і реалізацією продукції.

Для успіху в хеджуванні потрібно чітко орієнтуватись у ціновій політиці, бути впевненим, що на момент продажу товару ціна знизиться. Якщо ціни незмінні, то хеджування є зайвим, оскільки фірма не матиме ніякого виграшу, а лише зазнає додаткових витрат (комісійні винагороди та винагороди брокера).

За такими самими принципами здійснюється також хеджування операцій, пов’язаних з фінансовим ризиком.

У зарубіжній практиці є й інші види хеджування. Постачальники і покупці підписують довготермінові угоди (так звані контракти з «умовною вимогою»). Термін, на який вони укладаються, може досягати 20-річного періоду. У цих контрактах зазначають кількість, ціну і терміни поставок відповідної продукції.

Для постачальника такі контракти вигідні тим, що вони гарантують визначений заздалегідь обсяг збуту продукції, а для споживача — стабільне одержання певної кількості товарів за фіксованими цінами.

Самострахування ризику. Одним із можливих шляхів зменшення втрат від ризику є самострахування. Воно пов’язане зі створенням спеціального централізованого резервного фонду.

ПЕРЕГЛЯНУТИ СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

 

ВИКОНАЙТЕ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ