6. ВІДКРИТТЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ НА СЕЛІ

s5.jpg

Створення власної справи є результатом роздумів і готовності до цього потенційного засновника, його рішення та певних практичних дій.

Роздуми засновника полягають у його самооцінці власних можливостей та можливостей, що створює ринкове середовище, і осмисленні можливого способу перетворення цих можливостей на конкретну справу.

Готовність засновника є дуже складним і комплексним поняттям, і чи не найважливішу роль у ній відіграє наявність своєрідного «підприємницького духу». Хоча важливе значення мають також фахова підготовка і обізнаність з базовими економічними знаннями претендента—підприємця, його життєва позиція і, зрештою, здоров’я та підтримка членів сім’ї.

Попри все при започаткуванні підприємницької діяльності не уникнути багатьох складних, інколи досить заплутаних, бюрократичних процедур, спричинених потребою належного організаційного оформлення. Підприємець має привчити себе завжди уважно і виважено працювати з документами, виконувати всі, навіть на перший погляд безглузді, вимоги законодавства.

6.1. Мотиваційна модель підприємництва

Підприємницька діяльність має складну, інколи суперечливу мотиваційну природу. Суб’єктами підприємництва можуть бути юридичні та фізичні особи, проте конкретними генераторами, виконавцями та реалізаторами підприємницької діяльності є люди. Тому поряд із дією економічних законів у підприємницькій діяльності відчувається значний вплив людського чинника.

Чимало дослідників розробили свої концепції та системи людських характеристик, необхідних для досягнення успіху в підприємництві. Однак будь-які з цих умов не можна вважати «достатніми або необхідними». Підприємець має шанси досягти успіху, якщо в ньому поєднуються позитивні фахові, організаційні, психологічно-вольові характеристики та наявність своєрідного «підприємницького духу» (за В. Зомбартом і М. Вебером).

Основні вимоги до фахової підготовки підприємця.

  • високий рівень освіти, добрі показники успішності з основних дисциплін;
  • глибокі знання з основної спеціальності та обізнаність у різних галузях, значний рівень інтелекту;
  • високий рівень орієнтації в економіці, менеджменті та маркетингу, обліку і податковій системі;
  • систематична самоосвіта;
  • поєднання освіти з практичним досвідом роботи.

Основні організаційні характеристики підприємців.

  • комунікабельність;
  • самоорганізація;
  • чіткість і прогнозованість поведінки;
  • ранжування потреб і запитів за пріоритетами.

Основні психологічно-вольові характеристики підприємців.

  • сила волі та авторитаризм, лідерство;
  • ініціативність і рішучість;
  • розвинене почуття «передбачення» і передчуття;
  • особливий погляд та критичний склад розуму;
  • здатність впливати на людей і не піддаватись впливам інших.

Рушійною силою підприємницької діяльності особи є мотивація.

Мотивація до підприємництва має складний і комплексний характер. Основою мотиваційної поведінки найчастіше є гроші у вигляді прибутків. Однак природа мотивації завжди набагато ширша та багатовимірніша.

Основні чинники мотивації до підприємництва (за матеріалами спеціального опитування підприємців Львівщини):

  • гроші та прибутки;
  • прагнення до незалежності;
  • матеріальний достаток;
  • небажання працювати за наймом;
  • прагнення до самооцінки;
  • незадоволення із суспільної позиції;
  • нездатність до рутинної роботи;
  • сімейні та родинні традиції;
  • непередбачені обставини;
  • приклад друзів;
  • заздрощі;
  • безробіття;
  • оригінальні ідеї та винаходи;
  • наявність вільних фінансів;
  • бажання згуртувати «команду» однодумців;
  • прагнення до самовиявлення;
  • сімейні конфлікти;
  • егоїзм;
  • «пошук себе»;
  • політичні інтереси;
  • моральне задоволення;
  • прагнення бути серед «своїх» (ангіляція);
  • безвихідь;
  • суспільний тиск.

Підприємницька мотивація є дуже сильною та комплексною, тому більшість економічно орієнтованих підприємств стимулює входження менеджерів у склад засновників цих підприємств. Подібну норму запроваджено у вітчизняній практиці — керівництво реформованих підприємств має пріоритетне та фіксоване право на частину акцій або інших цінних паперів новостворюваних господарських товариств.

6.2. Етапи і складові підприємницької діяльності

Як і продукт підприємництва, будь-яка підприємницька діяльність та підприємницькі структури проходять у своєму розвитку певні етапи, які формують історичний розвиток суб’єкта підприємництва. Сукупність етапів розвитку суб’єкта підприємництва називають «життєвим циклом» підприємництва.

Основні етапи підприємницької діяльності такі:

  • організаційно-підготовчий (І);
  • зародження та становлення (ІІ);
  • розвиток та поглиблення діяльності (ІІІ);
  • стагнація (відсутність зростання) (ІV);
  • занепад підприємства (V);
  • ліквідація і припинення існування (IV).

Для конкретного суб’єкта підприємництва не всі етапи «життєвого циклу» є обов’язковими. Деяких вдається уникнути (наприклад, стагнації або занепаду), деякі етапи можуть періодично повторюватися (наприклад, стагнація та період розвитку). За характером і періодичністю проходження етапів визначають схему еволюції підприємства.

Виділяють такі схеми еволюції підприємництва:

  • повний цикл (I — VI);
  • неповний замкнений (I — II — III — V);
  • періодичний (I — II — III — IV — III ...);
  • інші (різні варіанти).

Суб’єкт підприємництва може обрати одну з трьох базових стратегій розвитку:

  • стратегію виживання;
  • стратегію стійкого розвитку;
  • стратегію зростання.

6.3. Організаційно-підготовчі заходи і підготовка до реєстрації

Створенню підприємства та започаткуванню підприємницької діяльності завжди передують організаційно-підготовчі заходи. Головне завдання цього етапу - підготувати нормативну базу для реєстрації суб’єкта підприємництва та опрацювати загальну модель його діяльності.

Основні організаційно-підготовчі заходи такі:

  • вироблення підприємницької ідеї (наміру);
  • опрацювання та експертне оцінювання підприємницької ідеї;
  • підбір (уявний) складових підприємництва (люди, продукт, ринок, фінанси, партнери тощо);
  • розроблення установчих документів та державна реєстрація;
  • розроблення бізнес-плану або іншого плану діяльності та способів (варіантів) реалізації їх.

Вироблення підприємницької ідеї (наміру) передбачає уявні дії та способи реалізації підприємництва. Підприємець формує ідею, намір, уявлення про майбутню підприємницьку діяльність.

Для опрацювання підприємницької ідеї найбільше підходить метод «мозкової атаки», при якому всі думки, навіть на перший погляд безглузді та абсурдні, мають бути вислухані, записані та розглянуті, а критика недопустима. З іншого боку, навіть дуже вдала ідея має пройти своєрідну експертизу і самооцінку. Адже якщо підприємницька ідея не підтвердиться на практиці, то підприємець зазнає великих збитків.

Опрацювання та експертне оцінювання підприємницької ідеї можуть бути здійснені:

  • на офіційному рівні, із залученням спеціалізованих фірм та експертів;
  • на рівні внутрішніх дискусій і контактів;
  • внаслідок самоосмислення та критичного самоаналізу.

Під час експертизи на цьому етапі мають всіляко заохочуватися критика та конструктивізм. Коли підприємницька ідея пройшла експертизу та набула певних конкретних обрисів, потрібно визначитись, якими ресурсами вона реалізовуватиметься на практиці. Йдеться про так званий підбір складових підприємництва.

Деякі дослідники вважають, що підбір складових доцільно розглядати в розрізі таких основних рубрик:

  • персонал;
  • продукт підприємництва;
  • середовище;
  • фінанси.

Підбір складових підприємництва (особливо в індивідуальному підприємництві) часто буває підсвідомим, без чіткого усвідомлення цього процесу. Він враховує:

  • оцінювання продукту підприємництва, його характеристик та перспективності;
  • підбір персоналу (у тому числі керівника-менеджера);
  • оцінювання реакції середовища на створення підприємства і появи на ринку продукту підприємництва;
  • маркетингове оцінювання підприємницького середовища;
  • оцінювання власних і залучених фінансових можливостей;
  • вибір організаційної форми підприємства;
  • визначення місця локалізації підприємства і його підрозділів;
  • пробні контакти із замовниками (споживачами), партнерами.

Одночасно з підбором складових підприємництва розробляються і апробуються установчі та реєстраційні документи.

Розроблення установчих документів, на перший погляд, не є відповідальним моментом. Адже в розумінні широкого загалу в документи завжди можна внести зміни, доповнення. Однак це пов’язано із складними бюрократичними процедурами, інколи досить тривалими і складними, дезорієнтацією підприємства від конфліктів та непродуманих записів.

Особливу увагу надають підготовці установчого договору та статуту, які є своєрідною «внутрішньою конституцією» юридичної особи.

Для реєстрації готують п’ять примірників статуту (власне для реєстрації — два оригінали і одну нотаріально завірену копію) і три примірники установчого договору (два оригінали і одну копію).

Установчі документи виконуються українською мовою, детально вивіряються і зшиваються у вигляді окремого зошита. Всі оригінали та копії повинні мати однакове виконання і оформлення.

Досить часто засновники нової юридичної особи досконало опрацьовують статут, але поверхово ставляться до підготовки установчого договору. Тим більше, що вимоги щодо статуту детально визначені Законом України «Про підприємства в Україні», а вимоги щодо установчого договору не деталізовано. Проте установчий договір (угода) діє до реєстрації та після зняття з реєстрації підприємства, а також регламентує питання, які не висвітлюються у статуті.

У статуті слід передбачити такі розділи:

  • загальні положення;
  • мета та завдання діяльності;
  • функції та види діяльності;
  • утворення і використання коштів і майна підприємства;
  • управління;
  • засновники, їхні права та обов’язки;
  • звітність та контроль;
  • створення та використання фондів;
  • виробнича, комерційна та зовнішньоекономічна діяльність;
  • повноваження трудового колективу;
  • реорганізація і ліквідація.

На особливу увагу в статуті заслуговують такі питання:

  • детальний опис власників і засновників із зазначенням їх юридичної адреси або паспортних даних;
  • опис можливих видів діяльності, навіть — потенційних (наступні записи потребуватимуть внесення змін у реєстраційні документи);
  • опис юридичного статусу підприємства та питань, пов’язаних з реєстрацією прав власності (записи, цінні папери, незалежний реєстратор, емісії тощо);
  • поділ майна і активів на власні і такі, що перебувають у тимчасовому використанні, повноваження щодо набуття або продажу майна, розподіл прибутків і збитків;
  • детальний опис органів управління і їхня компетенції. Компетенція органів управління не повинна дублюватись. Порядок призначення керівника, бухгалтера. Контрольні або ревізійні органи, їхні права та зобов’язання;
  • трудові відносини і їх регламентація, повноваження трудового колективу і ради підприємства, профспілкової організації;
  • порядок внесення змін до статуту.

Приватні підприємства, в тому числі селянські (фермерські) господарства, можуть не укладати установчий договір.

В установчому договорі передбачають такі розділи:

1. Предмет угоди засновників:

  • термін дії та мета створення підприємства;
  • дочірні підприємства, філіали, представництва, участь в об’єднаннях;
  • права засновників із зазначенням їх участі в управлінні, контролі, розподілі прибутків, отриманні інформації;
  • обов’язки та взаємні зобов’язання засновників.

2. Внески засновників у статутний фонд і порядок його формування.

  • розмір та порядок зміни розміру статутного фонду;
  • фонди підприємства та розмір відрахувань у них. Обов’язково створюється резервний фонд у розмірі не менше ніж 25 % розміру статутного фонду;
  • порядок розподілу прибутків та інших ресурсів;
  • порядок реорганізації, ліквідації та розподіл майна і коштів при цьому;
  • органи управління та їх компетенція, представництво інтересів засновників.

Розроблення установчих документів передбачає:

  • консультації з юристом, іншими підприємцями, які працюють у подібній сфері;
  • з’ясування порядку реєстрації відповідного підприємства, кошторису витрат на це та переліку необхідних документів;
  • розроблення установчих документів, їх погодження з юристом, майбутнім керівництвом, засновниками;
  • державну реєстрацію;
  • наступне післяреєстраційне оформлення в інших органах державної влади згідно з вимогами закону.

6.4. Державна реєстрація суб’єктів підприємництва

Державна реєстрація підприємницької діяльності здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної ради в місті або в районній державній адміністрації (далі — органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання певного суб’єкта підприємництва, якщо інше не передбачене чинним законодавством. Під суб’єктом підприємництва слід розуміти юридичну або фізичну особу, яка має намір здійснювати підприємницьку діяльність та пройшла відповідну процедуру реєстрації.

Схема реєстрації суб’єктів підприємництва має деякі особливості при реєстрації різного типу підприємств або підприємництва без створення юридичної особи. Офіційно процедура реєстрації досить проста і «прозора», однак практика засвідчує протилежне.

Для державної реєстрації юридичної особи (підприємства) в орган реєстрації подаються такі документи:

  • рішення власника (власників) майна або уповноважених осіб про створення підприємства (крім приватного підприємства). Якщо власників кілька, то таким рішенням може бути установчий договір або протокол установчих зборів за завіреними підписами голови і секретаря зборів. Для приватних підприємств і селянських (фермерських) господарств таке рішення не потрібне, ним є сама заява про реєстрацію;
  • статут (якщо це потрібно для оформлення конкретної організаційної форми підприємництва);
  • реєстраційна картка встановленого зразка (вона одночасно є заявою про державну реєстрацію);
  • документ про сплату встановленої законом частки (внеску) статутного фонду в розмірі, визначеному законом;
  • документ про внесення плати за державну реєстрацію;
  • нотаріально завірені копії свідоцтв про державну реєстрацію і реєстрацію в органах статистики юридичних осіб, що є засновниками нового підприємства. Якщо юридична особа не є резидентом, то додатково подаються документи, що засвідчують легалізацію в Україні;
    два швидкозшивачі або інші визначені органом реєстрації документозберігаючі пристрої (папки-файли, конверти, папки тощо).

До моменту реєстрації юридична особа має визначитися з організаційною формою підприємства, назвою, його структурою та місцезнаходженням об’єктів, у тому числі головного офісу і юридичної адреси.

Вибір назви та місцезнаходження юридичної особи мають важливе значення, особливо для торговельних та обслуговуючих підприємств.

Громадяни, які мають намір займатися підприємництвом без створення юридичної особи, подають для реєстрації такі документи:

  • реєстраційну картку встановленого зразка (яка одночасно є заявою про державну реєстрацію);
  • копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів;
  • документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
  • копію документа про освіту або кваліфікацію, необхідну для здійснення окремих видів діяльності (лише щодо окремих видів діяльності);
  • дві фотокартки документального формату.

Реєстрація селянських (фермерських) господарств (СФГ) здійснюється на загальних підставах. Для реєстрації необхідно подати:

  • заяву про реєстрацію встановленого зразка;
  • реєстраційну картку;
  • список осіб, що створюють СФГ;
  • дві фотокартки документального формату;
  • документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору.

Важливою особливістю реєстрації СФГ є те, що їхніми засновниками можуть бути виключно громадяни України, а одним із задекларованих у статуті видів діяльності має бути «виробництво сільськогосподарської продукції».

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб’єктів підприємництва додаткові документи, непередбачені Законом України «Про підприємництво» або іншими чинними нормативними актами.

Одночасно цей орган надсилає один примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію у відповідний податковий орган та подає інформацію про реєстрацію до органів Фонду державного страхування і Пенсійного фонду України.

Суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний повідомляти орган реєстрації про створення та ліквідацію відокремлених структурних підрозділів, дочірніх підприємств, зміну назви, місцерозташування, відносини власності тощо. Найкраще передбачити всі ці умови заздалегідь.

Якщо змінюється назва, організаційна форма, відносини власності підприємство має у місячний термін подати документи для перереєстрації. Перереєстрація проводиться у порядку, встановленому для реєстрації. У разі потреби підприємство подає документи для внесення змін у свідоцтво про реєстрацію.

Законодавство передбачає можливість скасування реєстрації за заявою засновників або рішенням суду. Скасування реєстрації є підставою ліквідації підприємницької структури.

За видачу дубліката свідоцтва про реєстрацію береться плата у розмірі 40 % реєстраційного збору, а за внесення змін, доповнень, які не спричинюють перереєстрацію свідоцтва, — у розмірі 30 % встановленого реєстраційного збору. За видачу свідоцтва нового зразка плата становить 20 %.

Після завершення державної реєстрації і отримання Свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкт підприємництва проходить так зване післяреєстраційне оформлення.

6.5. Післяреєстраційне оформлення суб’єкта підприємницької діяльності

Післяреєстраційне оформлення продовжує процедуру організаційного оформлення підприємства. Таке оформлення постійно змінюється, тому з ним потрібно ознайомитися ще до початку реєстрації підприємства і визначити перелік документів, копій, довідок, які для цього необхідні. Післяреєстраційне оформлення підприємства передбачає виконання таких дій:

  • постановка на облік в управлінні статистики;
  • постановка на облік у районній податковій інспекції;
  • постановка на облік у відділенні пенсійного фонду;
  • постановка на облік у центрі зайнятості;
  • реєстрація платником податку на додану вартість (ПДВ);
  • отримання дозволу на виготовлення печатки і кутового штампа;
  • відкриття рахунків у банківських установах;
  • повідомлення податковій інспекції реквізитів відкритих рахунків;
  • реєстрація в обласному управлінні експлуатації автомобільних шляхів.

Процедура післяреєстраційного оформлення досить складна, клопітка і тривала. Для кожного кроку післяреєстраційного оформлення відведено певний, на перший погляд, досить значний, термін. Однак практика свідчить, що таке оформлення потребує дотримання жорсткого часового графіка. Фактично підприємці виконують роботу, яку повинні виконувати органи державної влади.

Постановка на облік в управлінні статистики. Юридична особа зобов’язана стати на облік в управлінні статистики упродовж трьох робочих днів після державної реєстрації. Для цього подають такі документи:

  • копію (нотаріально завірену) статуту;
  • документ, що засвідчує оплату реєстрації;
  • нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію;
  • заяву встановленого зразка (бланк у обласному статистичному управлінні).

Постановку на облік у районній податковій інспекції здійснюють упродовж п’яти робочих днів з дня державної реєстрації. Для цього подають такі документи:

  • копію установчих документів з відміткою органу реєстрації;
  • свідоцтво про державну реєстрацію;
  • довідку про внесення до державного реєстру;
  • копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податку для засновників, директора, головного бухгалтера та довідку 4-ОПП для засновників — юридичних осіб;
  • заяву встановленого зразка (форма 1-ОПП у податковій інспекції);
  • документ про внесення плати за реєстрацію;
  • документ, що підтверджує місцерозташування підприємства (оригінал та ксерокопію);
  • два швидкозшивачі.

Якщо суб’єкт підприємництва має право і прийняв рішення про перехід на спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку, то він має подати заяву встановленого зразка (бланк у податковій інспекції) та визначитися з розміром обраної ставки оподаткування.

Постановка на облік у відділенні пенсійного фонду досить проста і формальна процедура, але від того не менш обов’язкова. Для цього подають копію свідоцтва про державну реєстрацію. Якщо суб’єкт підприємництва вже має відкритий банківський рахунок, то він також подає про це банківську довідку. Відділення пенсійного фонду видає довідку про реєстрацію.

Постановка на обліку центрі зайнятості також не створює додаткових проблем. Для цього слід відвідати відповідну установу з завіреним органом реєстрації статутом та заповнити спеціальний реєстраційний формуляр (бланк). Плата за реєстрацію у пенсійному фонді та центрі зайнятості не береться. Про реєстрацію в центрі зайнятості отримують реєстраційну довідку.

Реєстрацію як платника податку на додану вартість потрібно виконати упродовж 20 робочих днів з дня державної реєстрації. Для цього в орган ДПА подаються такі документи:

  • реєстраційна заява встановленого зразка (форма 1-Р);
  • інформація про засновників за формою 1-РЮ;
  • картка фізичної особи — платника податку або довідка про присвоєння ідентифікаційного номера платника податку.

Реєстраційна заява є найважливішим елементом цього пакета документів. її оформляють лише на бланках, виданих органами ДПА (копії не приймаються), заповнюють переважно друкованим способом без виправлень. У заяві зазначають таку інформацію: ідентифікаційний код (номер) платника за ЄДРПОУ; назву суб’єкта підприємництва; назву органа ДПА, який здійснюватиме реєстрацію; дані про державну реєстрацію; дані про банківські рахунки, в тому числі — основний; адресу платника ПДВ; дані про керівника та головного бухгалтера; дані про реєстрацію платника (заповнює виключно службовець ДПА).

Отримання дозволу на виготовлення печатки здійснюється на основі Інструкції МВС № 17 від 11 січня 1999 р. Суб’єкт підприємництва може виготовити печатку та кутовий штамп на основі таких документів:

  • нотаріально завіреної копії свідоцтва про державну реєстрацію;
  • ескізів печаток та штампів, завірених підписом керівника у двох примірниках;
  • документа про внесення плати за видачу дозволу;
  • копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (тільки для фізичних осіб).

Інколи орган МВС вимагає подання завірених ксерокопій двох розворотів паспорта керівника або засновника та запис про погодження зразків у реєстраційному органі (виконавчий комітет або держадміністрація). Зразки (ескізи) печаток і штампів мають бути виконані бездоганно, чорною тушшю на білому папері, «від руки», кожен — на окремому аркуші. На цьому самому аркуші вказують усі банківські та реєстраційні реквізити, ідентифікаційні та реєстраційні номери, коди тощо.

На основі поданих документів орган МВС видає дозвіл на виготовлення печаток та кутового штампа. Виготовлення їх можна замовляти лише в майстерні, яка має відповідний дозвіл (ліцензію). Для виготовлення службових і допоміжних штампів отримувати дозвіл не потрібно.

Відкриття рахунків у банківських установах є надзвичайно важливим кроком. Важливо не тільки дотриматися процедури, а й вибрати найоптимальнішу банківську установу.

Повний комплект документів, необхідних для відкриття рахунку, відрізняється у різних банках. Проте загалом для відкриття рахунку потрібні такі документи:

  • заява, виконана, як правило, на бланку-формулярі банку, за підписом керівника або власника суб’єкта підприємництва;
  • дві завірені (нотаріально або у вищестоящій організації) картки зразків підписів і печаток (на бланку встановленого зразка);
  • завірена копія статуту;
  • завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію;
  • копії довідок про реєстрацію в управлінні статистики, пенсійному фонді та інших органах післяреєстраційного оформлення;
  • документ про сплату послуг за відкриття рахунків.

Деякі банки відкривають рахунки безкоштовно, вимагають невеликий перелік документів, проте не це повинно бути основним аргументом під час вибору установи. Значно важливішими є надійність банку, оперативність та зручність в обслуговуванні, кредитна політика, відгуки підприємств-клієнтів.

Одночасно з відкриттям рахунка з банківською установою укладають договір про банківське обслуговування, в якому узгоджують усі права і обов’язки обох сторін та погоджують оплату обслуговування і порядок її зміни.

Номер основного банківського рахунка юридичних і фізичних осіб є обов’язковим атрибутом їх ідентифікації, тому він зазначається на всіх укладених ними в письмовій формі цивільно-правових угодах, офіційних листах, проспектах тощо.

У разі відкриття двох і більше рахунків підприємство (підприємець) зобов’язане повідомити податковий орган про основний рахунок для безспірного списання обов’язкових платежів та зобов’язань перед бюджетом.

Підприємство має право відкрити окремі розрахункові або поточні рахунки для своїх філій, відділень, дочірніх підприємств або відокремлених підрозділів задля здійснення ними будь-яких банківських операцій.

Майбутні господарські товариства можуть відкривати спеціальні рахунки ще до реєстрації цих підприємств для формування обов’язкової частки статутного фонду. Повідомлення про закриття та відкриття рахунків підприємство зобов’язане надіслати у податковий орган, в якому воно зареєстроване, упродовж трьох робочих днів. Порядок відкриття валютних рахунків регулюється спеціальною Інструкцією НБУ.

Після закінчення всієї процедури державної реєстрації та після- реєстраційного оформлення у підприємця нагромадиться пакет документів, що підтверджують виконання цих дій. У кожному документі важливо зазначити посади та прізвища осіб, які візували їх, адже нерозбірливий підпис на документі не дає змоги ідентифікувати службовця в разі потреби.

Усі ці документи є надзвичайно важливими і підлягають відповідальному зберіганню. Пакет документів має містити:

  • перший примірник статуту з відповідними відмітками;
  • свідоцтво про державну реєстрацію;
  • свідоцтво про реєстрацію в статистичному управлінні;
  • свідоцтво про реєстрацію в органах ДПА;
  • свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ (у разі потреби);
  • угода про банківське обслуговування;
  • довідки про реєстрацію в пенсійному фонді, центрі зайнятості, обласному управлінні експлуатації автомобільних шляхів тощо.

Крім цього, підприємець повинен мати печатку та кутовий штамп і належно оформлені документи на їхнє виготовлення.

6.6. Ліцензування підприємницької діяльності

Складним і не однозначним проявом державного втручання в підприємницьку діяльність є її ліцензування. Воно, з офіційної точки зору, має на меті захистити інтереси держави та права споживачів. Проте досить часто ліцензування стає серйозною перепоною в розвитку підприємницьких структур. У період розвитку політики дерегуляції кількість ліцензованих видів підприємництва значно скоротилася, однак практично відразу було запроваджено патентування і сертифікацію окремих видів діяльності.

Окремі види підприємництва, які безпосередньо впливають на здоров’я людей, навколишнє природне середовище та безпеку держави і суспільства, потребують спеціального дозволу — ліцензії. До ліцензованих належать близько 30 видів діяльності, зокрема:

Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:
1) банківська діяльність, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
2) надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів);
3) професійна діяльність на ринку цінних паперів, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні";
4) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";
5) діяльність у сфері електроенергетики, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про електроенергетику", і у сфері використання ядерної енергії, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії";
6) освітня діяльність закладів освіти;
7) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів";
8) діяльність у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про телекомунікації", надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису) та технічного захисту інформації, за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
9) будівництво об’єктів IV і V категорій складності - з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про архітектурну діяльність";
10) виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про лікарські засоби";
11) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;
12) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
13) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
14) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами. Не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами;
15) медична практика;
16) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України;
17) ветеринарна практика;
18) випуск та проведення лотерей;
19) туроператорська діяльність;
20) посередництво у працевлаштуванні за кордоном;
21) промисловий вилов водних біоресурсів за межами юрисдикції України;
22) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку, - з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори";
23) діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації (критерії належності та перелік технічних засобів негласного отримання інформації визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України);
24) перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;
25) зовнішньоекономічна діяльність відповідно до статті 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";
26) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом;
27) діяльність на ринку природного газу, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ринок природного газу";
28) централізоване водопостачання та водовідведення, крім централізованого водопостачання та водовідведення за нерегульованим тарифом;
29) виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом;
30) охоронна діяльність;
31) перероблення побутових відходів;
32) захоронення побутових відходів.

Для здійснення ліцензованого виду підприємницької діяльності потрібно отримати відповідну ліцензію та дотримуватись певних умов і правил здійснення саме цього виду діяльності (ліцензійних умов).

Ліцензія - це дозвільний документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким його власник має право на здійснення певного виду підприємницької діяльності, що потребує такого дозволу.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ліцензійні види діяльності без ліцензії, виданої у встановленому порядку, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У разі здійснення роздрібної та оптової торговельної діяльності, надання побутових та інших платних послуг населенню суб’єкт підприємництва має отримати торговий патент.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його відокремленого структурного підрозділу займатися зазначеними у ньому видами підприємницької діяльності.

Щоб отримати торговий патент, у відповідний місцевий орган ДПА подають такі документи:

  • заявку встановленого зразка;
  • витяг з установчих документів або довідку органу, що погодив розташування відокремленого структурного підрозділу, про юридичну адресу суб’єкта підприємництва;
  • документ, що засвідчує оплату патенту.

Торговий патент містить таку інформацію:

  • номер торгового патенту;
  • назву володаря патенту — суб’єкта підприємництва;
  • дозволений вид підприємницької діяльності;
  • місце реєстрації суб’єкта підприємництва;
  • марку і назву транспортного засобу (для торгівлі з автомашини);
  • термін дії патенту;
  • місцерозташування та назву органу ДПА, що видав патент;
  • відмітка про сплату вартості патенту та підпис службової особи ДПА.

Оригінал або завірена копія торгового патенту вивішується на видному і доступному місці і пред’являється на першу вимогу споживачів чи перевіряючих структур.

6.7. Ліквідація та санація підприємницьких структур

Конкуренція та ринкове змагання приводять одні підприємницькі структури до розквіту, інші — до занепаду.

Падіння та стагнація — один з етапів розвитку підприємства. Приблизно вісім з десяти новостворених підприємств у перші п’ять років існування зазнають банкрутства і краху.

Підприємство саме вирішує свої проблеми, враховуючи питання ліквідації. Припинення діяльності — болючий і малоприємний процес, але якщо провести його економічно обґрунтовано, то втрати й негативні наслідки будуть менші.

Припинення підприємницької діяльності може відбуватися реорганізацією або ліквідацією підприємства.

Підприємство реорганізовується у разі:

  • злиття підприємства з іншим з утворенням нового;
  • приєднання одного підприємства до іншого;
  • поділу підприємства на кілька;
  • виділення нового підприємства зі складу іншого;
  • перетворення одного підприємства на інше.

Найчастіше реорганізація відбувається виділенням з великих підприємницьких структур дрібніших. Часті випадки злиття або приєднання фінансово слабких підприємств до більш потужних.

При реорганізації підприємства його права та зобов’язання (обов’язки) переходять до правонаступника.

Правонаступництво — це перехід від одного суб’єкта до іншого безпосередніх та опосередкованих прав і зобов’язань відповідно до закону та угоди сторін.

Ліквідація підприємства відбувається:

  • за ініціативою засновників (власників, співвласників);
  • за рішенням суду або арбітражного суду;
  • після досягнення мети, поставленої перед його створенням;
  • після закінчення терміну, на який створювалося підприємство;
  • за рішенням вищого органу управління господарського товариства;
  • за рішенням інших уповноважених законом органів управління у разі грубого і систематичного порушення вимог закону та установчих документів (лише щодо окремих видів діяльності).

Крім ліквідації за рішенням суду всі інші варіанти вважаються добровільною ліквідацією.

Частою підставою ліквідації підприємства в судовому порядку є вимога банківських установ щодо визнання його банкрутом.

Банкрутство. Процедура банкрутства є одним із способів реалізації ринкового принципу припинення існування (ліквідації) неефективних суб’єктів підприємництва.

Банкрутство - встановлена законом процедура примусового задоволення претензій кредиторів, які не можуть бути задоволені юридичною особою у встановлені законом терміни з огляду на брак грошових засобів та ліквідних активів.

Процедура банкрутства сільськогосподарських підприємств має певні строкові обмеження. Вона може бути порушена лише після 1 січня наступного року. Така процедура не є надзвичайною економічною подією. Це звичайний спосіб елімінації з економічного життя неефективних підприємств.

Процедура банкрутства може розпочатися лише за рішенням арбітражного суду на основі письмової заяви самого підприємства, кредиторів, уповноважених органів державного управління (як правило, ДПА, КРУ, органи пенсійного фонду, фонду соціального страхування), прокуратури в інтересах одного з кредиторів (у тому числі держави). Провадження у справі про банкрутство не може здійснювати орган управління підприємства.

Процедура банкрутства складається з таких кроків:

  • Подання зацікавленою особою заяви в арбітражний суд.
  • Прийняття арбітражним судом ухвали про порушення справи щодо банкрутства.
  • Попереднє засідання арбітражного суду у справі про банкрутство.
  • Виявлення кредиторів та можливих санаторів.
  • Скликання зборів та створення комітету кредиторів.
  • Прийняття арбітражним судом рішення про визнання підприємства банкрутом.
  • Створення ліквідаційної комісії і передача їй управління підприємством.
  • Розгляд і затвердження ліквідаційного балансу, ліквідація підприємства.
  • Підприємство вважається ліквідованим з моменту внесення запису про це в державний реєстр.

У разі загрозливого погіршення показників роботи підприємства, загрози банкрутства або значних збитків засновники (власники) часто вдаються до його санації.

Санація - система спеціальних заходів та прийомів поліпшення показників роботи, оздоровлення фінансового стану підприємства.

Санацію часто проводять на вимогу кредиторів з тим, щоб уникнути банкрутства. Адже потенційні вигоди від ефективного та надійного партнера є вищими, ніж результати задоволення частини претензій при ліквідації підприємства. За згоди кредиторів на санацію та наявності санатора процедура банкрутства не застосовується. Основними прийомами санації є:

  • призначення зовнішнього керівництва;
  • розроблення санаційного плану (бізнес-плану);
  • реалізація санаційного плану.

У перебігу санації знаходять причини, що призводять до погіршення фінансового стану підприємства, та визначають можливі заходи щодо їх усунення. Для з’ясування причин кризового стану підприємства проводять:

а) комплексний загальний аналіз виробничої, комерційної та фінансової діяльності, після якого у разі потреби здійснюють:

  • аналіз маркетингової ситуації та відповідності їй продукту підприємництва;
  • аналіз комерційної діяльності, відповідності партнерів, рівня та характеру розрахунків, ціноутворення;
  • аналіз виробничої діяльності та її економічних наслідків;
  • фінансовий аналіз;

б) аналіз менеджменту, діяльності персоналу та інших чинників, вплив яких на кризовий стан виявлено.

Санація є надзвичайно складною та комплексною процедурою, яку здійснюють, як правило, спеціалізовані консалтингові підприємства або групи фахівців.

ПЕРЕГЛЯНУТИ СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

 

ВИКОНАЙТЕ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ